Американський філософ Аласдер Макінтайр, який нещодавно відійшов у вічність, у своїй книзі Edith Stein: A Philosophical Prologue, 1913–1922[1] зазначав, що в провідних англомовних енциклопедіях і довідниках того часу — зокрема в The Oxford Dictionary of Philosophy, The Cambridge Dictionary of Philosophy, The Oxford Companion to Philosophy, The Routledge Encyclopedia of Philosophy, The Blackwell Companion to Continental Philosophy[2] — відсутні окремі статті про Едіт Штайн.
Макінтайр підкреслював цю обставину як симптом недооцінки Штайн у мейнстримній академічній філософії на початку 2000-х років, попри значний внесок філософині у феноменологію (емпатія, онтологія особистості, синтез із томізмом), а також її статус святої мучениці й однієї з покровительок Європи. Філософ сам присвятив книгу ранньому філософському періоду Штайн (1913–1922), аналізуючи її як ключову постать у переході від гусерлівської феноменології до християнської метафізики і тим самим намагаючись виправити цю прогалину.
Сьогодні, після виходу книги Макінтайра, ситуація дещо змінилася: Штайн дедалі частіше згадують у різних енциклопедіях і курсах з континентальної філософії, історії феноменологічного руху, християнської філософії. Втім, його зауваження залишається важливим діагнозом стану філософської рецепції на той момент. Його праця про Штайн — один із найвпливовіших текстів, що сприяли «поверненню» філософині в академічний дискурс. На жаль, в українському філософському дискурсі, як і в англомовному світі, досі існує проблема недостатнього розуміння та висвітлення значення філософської спадщини німецької філософині.
Видавництво «Місіонер» (Жовква) у 2011 та 2014 роках видало переклади українською мовою трьох томів філософських праць Едіт Штайн: «Будова людської особи» (2011), «Вступ до філософії» (2011) та «Що таке людина?» (2014). Хоча ці твори й стали доступними для українськомовної авдиторії, вони мають певні недоліки. Також в українській філософській і богословській літературі з’явилися дві невеликі, але змістовні біографічні книжки: Наталія Назар «Едіт Штайн: Жага істини» (2019), яка подає доступний огляд життєвого шляху Штайн як жінки, єврейки, філософині та католицької святої мучениці. Надія Павлусів «Едіт Штайн та епоха її філософії (історико-філософське есе) (2023), що акцентує історичний і філософський контекст творчості мислительки.
Варто окремо відзначити низку статей і розвідок української філософині Інни Савинської, присвячених участі Штайн у ґеттінґенському колі феноменологів, її раннім працям, а також перекладам й аналізам текстів про Штайн (зокрема, переклад лекції Романа Інґардена про філософію Едіт Штайн[3]). Серед дисертаційних досліджень слід згадати магістерську роботу Віталія Селемана «Релігійна антропологія Едіт Штайн» (2024)[4], захищену в Українському католицькому університеті, та дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософії (автора цієї статті) на тему «Концепція особистості Едіт Штайн і Макса Шелера в феноменологічній традиції першої половини ХХ століття» (2025), захищену в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.
Окрім того, значний внесок у популяризацію спадщини Едіт Штайн роблять інтерв’ю та відеолекції настоятеля монастиря Босих Кармелітів у Бердичеві Віталія Козака, які доступні на YouTube, де розглядаються її духовний шлях, богословська антропологія, філософська теологія та зв’язок із кармелітською традицією. Окремі лекції, присвячені філософії Едіт Штайн, викладають в межах дисципліни «Філософська антропологія» в Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського (Київ).
Серед свіжих досліджень маємо книгу Edith Stein and Edmund Husserl: Philosophical Exchanges (2025)[5], яка пропонує глибоку розвідку і переоцінку інтелектуального діалогу між Едмундом Гусерлем і його найталановитішою ученицею Едіт Штайн. Італійська філософиня Анджела Алес Белло, одна з провідних дослідниць спадщини Штайн, не просто реконструює історичні факти їхньої співпраці (асистентування Штайн у Гуссерля в 1913–1916 рр., редагування нею «Ідей II» та інших рукописів), а розкриває глибинну філософську взаємодію, що вплинула на розвиток обох мислителів.
Авторка підкреслює унікальність цього філософського обміну: Штайн не була пасивною ученицею, а активною співрозмовницею, яка ставила гострі й сміливі питання та пропонувала власні ідеї. Алес Белло акцентує увагу на ключових темах, де їхні ідеї перетиналися та доповнювали одна одну: інтерсуб’єктивність, емпатія як онтологічна основа пізнання іншого, етика, релігія, онтологія особистості, гендерні аспекти та природа людського досвіду. Особливо цінним є аналіз того, як Штайн розвивала гусерлівські ідеї про «живе» тіло, душу та духовне життя, а згодом — після навернення — інтегрувала їх у християнську метафізику, тоді як Гуссерль залишався в межах трансцендентальної феноменології.
Книга спростовує поширену тезу про «розрив» у пізнього Гуссерля, показуючи крізь призму екзистенційної феноменології Штайн, що елементи генетичної феноменології та вищого центру чуйності були присутні вже в ранніх текстах. Алес Белло демонструє, що знайомство зі Штайн допомагає краще зрозуміти самого Гуссерля — її радикальніші висновки з його методу висвітлюють приховані потенціали феноменології. Як пише Едіт Штайн: «Ми шукали поле абсолютного пізнання і знайшли його: це область феноменів, тобто чистих пережиттів з усім, що до них належить. До цієї сфери феноменів належить і сам світ. Філософський метод, який ми шукали, полягає у правильному описі феноменів, який ми називаємо феноменологією»[6].
Серед відомих дослідників слід згадати такого автора, як Роберт Макнамара із працею «Персоналізм Едіт Штайн: Синтез томізму і феноменології» (2023)[7], де він досліджує становлення філософської антропології зрілого періоду Едіт Штайн, її звернення до ідей святого Томи Аквінського та синтез томізму з феноменологічною традицією. Аналізуючи пізні праці мислительки в контексті людської природи, індивідуальності та відносин людини з Богом, дослідник показує, що персоналізм Штайн суттєво збагачується завдяки інтеграції антропологічних і метафізичних ідей томістської традиції. Як зазначає сам автор: «Об’єктом мого дослідження є один із аспектів цієї асиміляції — аналіз рецепції ідей Аквіната й томізму в межах зрілої антропології Едіт Штайн»[8]. Концепція людської особистості є наскрізною для всієї творчості Штайн: чітко окреслена ще в ранніх, суто феноменологічних розвідках, вона залишається інтелектуальним осердям і під час переходу дослідниці до метафізичної проблематики.
Книга «Жива філософія Едіт Штайн» (2023)[9] пропонує свіжий і міждисциплінарний погляд на спадщину німецької філософині. Автор, британський католицький священик, дослідник духовності, філософ і теолог Пітер Тайлер, не обмежується біографічним нарисом чи систематичним викладом праць Штайн. Натомість він представляє її філософію як «живу філософію», динамічний спосіб існування, що поєднує феноменологічний метод, психоаналіз, християнську містику та реакцію на кризи ХХ століття.
Дослідник починає з її ранньої феноменологічної спадщини: навчання в Едмунда Гуссерля в Ґеттінґені, дисертації «Про проблему емпатії» (1917) як основи філософської психології, концепції душі та рівнів «Я», відносини з родиною, дружба з Адольфом Райнахом, Максом Шелером і Романом Інґарденом, романтичні стосунки з Гансом Ліппсом, навернення до християнства. Пітер Тайлер вводить Штайн у діалог з Ніцше, Фройдом, Юнґом та Вітґенштайном, показуючи, як вона протистоїть нігілізму, тоталітаризму та всіляким психоаналітичним інтерпретаціям несвідомого, пропонуючи альтернативу в християнському розумінні особистості.
Ганс Ліппс (1889-1941), учень Гуссерля, запропонував оригінальне застосування феноменологічного методу в сфері аналізу пізнання і створення герменевтичної логіки. На думку дослідників, після появи другої частини його книги «Дослідження до феноменології пізнання»[10], простежуємо виразну близькість філософа з Гайдеґґером. Сам Ліппс вдячно згадував, що екзистенціальна аналітика дала йому термінологію, щоб виразити й окреслити ясність своїх текстів.
Філософія Ганса Ліппса своєрідна, проте, на жаль, він не зміг завершити свої філософські задуми. За першою освітою Ліппс був лікарем і, хоч і не підтримував нацизм, був змушений служити на фронті медиком, де й загинув. Він залишив свій слід в історії філософії, а також у житті Штайн. Молода філософиня була закохана в нього і часто допомагала в роботі над його текстами, оскільки через певні обставини Гуссерль відмовився надавати Ліппсу підтримку. Їхні стосунки мали не лише романтичний характер, а й ґрунтувалися на глибокій інтелектуальній співпраці, що збагатило їхні філософські дослідження.
В другій частині своєї книги Пітер Тайлер фокусується на зрілому періоді Штайн: наверненні, кармелітському житті та синтезі феноменології з томізмом. Центральне місце посідає праця філософині «Наука Хреста» — остання й незакінчена праця про св. Івана від Хреста, де Хрест стає символом самозречення та трансформації «Я». Особливе місце посідає філософський діалог Штайн із Вітґенштайном про обов’язок і відповідальність філософа, а завершує книгу епілог «Via Crucis» — роздуми про загибель в Аушвіці як останнє і найповніше втілення її філософського і духовного шляху.
Ще одне амбітне дослідження — The Genetic Origination of Truth-Toward-Being: Edith Stein`s Reconfiguration of Husserl`s Phenomenology (2022)[11] — яке пропонує оригінальну інтерпретацію спадщини Едіт Штайн як ключового фактора для розвитку генетичної феноменології Едмунда Гуссерля. Автор книги, сучасний американський філософ Джим Радді, використовує ідеї Штайн, щоб обґрунтувати логічне поле для нової піддисципліни — «конверґентної феноменології», що фокусується на реляційній об’єктивності, на відміну від «уречевленої» об’єктивності гуссерлівської феноменології.
Центральною тезою праці Радді є те, що Штайн, спираючись на свій синтез інтенційності та томістської онтології (зокрема, ідеї «реляційної єдності буття» за о. Кевіном Воллом), розкриває генетичні витоки істини як істини-до-буття. Як він пише: «У свідомості багатьох феноменологів навернення Едіт Штайн до католицизму робить її метод несерйозним або навіть сміховинним»[12]. Філософ показує, як Штайн переосмислює гуссерлівську феноменологічну й ейдетичну редукцію, додаючи до неї динамічний, генетичний вимір: істина виникає не статично, а через конверґенцію інтенційних потоків, де реляційність (інтерсуб’єктивність, емпатія, духовна єдність) стає конститутивною для буття.
Американський дослідник стверджує, що «конверґентна феноменологія» — це не відхід від Гуссерля, а його радикальне занурення у найглибші рівні трансцендентальної логіки. Книга підкреслює, що Штайн виявляє приховану інтерреляційність у гуссерлівській системі, роблячи її відкритою для онтологічного реалізму та християнської метафізики. Варто сказати, що ця праця досить спеціалізована: вона вимагає ґрунтовних знань праць Гуссерля, Райнаха, Фінка та Штайн.
Знана данська фахівчиня з філософії Едіт Штайн, засновниця та колишня президентка International Association for the Study of the Philosophy of Edith Stein (IASPES) Метте Лебек написала неймовірну книгу The Philosophy of Edith Stein: From Phenomenology to Metaphysics (2015)[13]. Ця праця є систематичним і глибоким аналізом філософського розвитку німецької мислительки, що простежує її шлях від ранньої реалістичної феноменології ґеттінґенської школи до зрілої християнської метафізики.
Авторка насамперед пропонує не біографічний нарис, а строго філософське прочитання ключових ідей Едіт Штайн. Лебек чітко поділяє свою працю на дві основні частини: феноменологічний період (1913–1925) — аналіз ранніх праць Штайн, насамперед дисертації про емпатію, філософію психології та дослідження про державу. Дослідниця детально розглядає концепцію емпатії як sui generis акту сприйняття чужого переживання, теорію спільноти як онтологічної реальності та філософію наук про дух. Лебек підкреслює важливий реалістичний характер ґеттінґенської феноменології Штайн на противагу трансцендентальному ідеалізму пізнього Гуссерля.
Метафізичний (християнський) період Штайн (після 1922–1942) — синтез феноменології з томістською традицією у працях «Потенція та акт» (1931) та «Кінцеве і вічне буття» (1936–1937). Тут особлива увага приділяється поняттю буття як акту, відкритості скінченного до вічного, персоналістичній антропології (людина як образ Трійці) та містичній теології страждання й самозречення. Ця праця є ключовим і важливим сучасним внеском у штайнознавство: вона не лише реконструює еволюцію думки Штайн, а й аргументовано доводить її статус самостійної мислительки, яка збагачує як феноменологічну традицію, так і християнську метафізику.
Також серед фахівців, які досліджують філософську спадщину Едіт Штайн, особливо важливою є праця Маріанни Савицькі «Тіло, текст і наука. Осмислення дослідницьких практик та феноменологія Едіт Штайн» (1997)[14]. Авторка аналізує феноменологію науки у Штайн через три ключові контексти, кожен з яких має чітке обґрунтування. По-перше, це історичний контекст: інтелектуальне середовище, в якому працювала Штайн, — дискусії на зламі XIX–XX століть у німецькій філософській герменевтиці та ранній розвиток феноменологічного руху. По-друге, реконструкція феноменології того періоду, коли проблема інтерсуб’єктивності ще не мала чіткої концептуальної форми й осмислювалася переважно через діалогічне співвідношення «Я» і «Ти» (або «Ми»). Це був час становлення феноменології як філософського методу, коли природа суб’єктивного досвіду та взаємодії між суб’єктами тільки-но починала набувати систематичного вигляду.
Третій контекст, який розглядає М. Савицькі, стосується дискусій про конструкціонізм і культурний релятивізм у гуманітарних науках. Авторка підкреслює роль теоретикинь феміністичної філософії, які нерідко спиралися на матеріалістичні або психоаналітичні соціальні теорії, стверджуючи, що наукове знання значною мірою соціально сконструйоване та культурно обумовлене[15]. Едіт Штайн, на мою думку, загалом поділяла цю позицію. Водночас її праці з проблеми емпатії (вчування) та філософської психології показують, що природничі науки, попри свою культурну зумовленість, мають особливий статус. Їхня основа — здатність розрізняти причиново-обумовлені зв’язки (природні закони) від мотиваційних (духовних, ціннісних) структур. Саме ця диференціація між причиновістю та мотивацією, що відбувається через міжособистісне розуміння й емпатію, становить фундаментальну передумову наукового пізнання. Таким чином, Штайн не заперечує соціальну та культурну природу науки, але водночас обґрунтовує її відносну автономію: наука спирається на універсальну людську здатність до міжсуб’єктного розрізнення, яка виходить за межі суто релятивістських інтерпретацій.
Едіт Штайн пережила неабиякі жахіття XX століття і залишила по собі праці, що є важливим внеском у розвиток екзистенційної та персоналістичної феноменології у філософському й богословському сенсах. Філософиня аналізує особистісний характер людської природи й ідентичність людини, експансивну природу духовної душі та значущість «живого тіла», а також, як і Макс Шелер, спільнотний вимір, в якому і формується людська особистість. Усе життя Штайн, з її неординарним розвитком та особливими філософськими інтересами, можна охарактеризувати як повагу до людської гідності. Для Штайн важливою була проблема збереження цілісності людської особистості в мінливому й часто непередбачуваному соціальному контексті. Вона виткала складний і водночас унікальний метафізичний гобелен, що поєднує феноменологічну та томістську традиції.
[1] Macintyre, A. (2007). Edith Stein: A Philosophical Prologue, 1913-1922. Continuum, 208 p.
[2] Там само, 7.
[3] Інгарден, Р., & Савинська , І. (2018). Про філософські дослідження Едіт Штайн (переклад з польської мови Інни Савинської). Докса, 1(29), 171-193.
[4] https://er.ucu.edu.ua/items/92db55b6-d0b9-41cb-b1f6-ab7b35726f5f
[5] Ales Bello A. (2025). Edith Stein and Edmund Husserl: Philosophical Exchanges (trans. by Antonio Calcagno). Lexington Books, 222 p.
[6] Штайн, Е. (2011). Вступ до філософії (пер. з нім. І. Терзова). Жовква: Місіонер, 248 с
[7] McNamara R. (2023). The Personalism of Edith Stein. A Synthesis of Thomism and Phenomenology. Washington: The Catholic University ofAmerica Press, 297 p.
[8] Там само, 3.
[9] Tyler P. (2023). The Living Philosophy of Edith Stein. Bloomsbury Academic, 224 p.
[10] Lipps, H. (1976). Untersuchungen zur Phänomenologie der Erkenntnis. Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann, 105 s.
[11] Ruddy J. (2022). The Genetic Origination of Truth-Toward-Being: Edith Stein`s Reconfiguration of Husserl`s Phenomenology. Palgrave Macmillan, 118 p.
[12] Там само, 1.
[13] Lebech M. (2015). The Philosophy of Edith Stein: From Phenomenology to Metaphysics. Bern: Peter Lang Ltd, 188 p.
[14] Sawicki M. (1997). Body, Text, and Science: The Literacy of Investigative Practices and the Phenomenology of Edith Stein. Springer, 328 p.
[15] Там само.
