з англійської переклала Марта Крук
за літературною редакцією Софії Самборської
Кілька років тому Б’єрк написала філософові, книгами якого захоплювалася: «привіт, Тімоті, давно вже хотіла написати цього листа». Вона намагалася охарактеризувати власний жанр для нащадків, поки до цього не добралися критики. Б’єрк попросила Тімоті описати суть її творчості «не тільки для мене, а й для моїх друзів і цілого покоління загалом».
Як виявилося, філософ Тімоті Мортон були шанувальниками Б’єрк1. Мортон зазначали, що її музика «мала глибокий вплив на мій спосіб мислення та життя загалом». Відчуття моторошної близькості з іншими видами, ніжності й жаху, химерності й радості — усе це «почуття екологічної свідомості». Праці Мортон саме про це — про наслідки цієї дивної свідомості, про наш взаємозв’язок із іншими істотами, який унеможливлює застарілі твердження про поділ на людство й природу. Для Мортон саме це є визначною характеристикою нашого часу та причиною змінити наші «уявлення про те, що означає існувати, що таке Земля, і що таке суспільство».
Протягом останнього десятиліття ідеї Мортон почали набувати популярності. Один із найбільших шанувальників філософа, художній керівник лондонської галереї «Серпентайн» та, мабуть, найвпливовіша людина сучасного культурного світу — Ганс Ульріх Обріст. Обріст розповів читачам «Vogue», що книги Мортон — найвизначніші культурні праці нашого часу, які слід рекомендувати своїм колегам. Видатний скульптор Олафур Еліассон запрошував Мортон на відкриття своїх найбільших виставок по всьому світу. А уривки кореспонденції Мортон з Б’єрк оприлюднено в Музеї сучасного мистецтва Нью-Йорка як частину ретроспективи музикантки.
Мислитель і друг Тімоті Ґрем Гарман каже, що термінологія філософа «поволі заражає всі гуманітарні науки». Якщо більшість науковців пишуть виключно для своїх колег із сусіднього кабінету, то особливий концептуальний словник Мортон («темна екологія», «дивний чужинець», «сітка») почали використовувати автори в найрізноманітніших галузях: від літератури до епістемології, теорії права та релігії. Минулого року філософа внесли до суперечливого списку 50 найвпливовіших філософів сучасності. Ідеї Мортон просочилися в такі відомі медіа, як «Newsweek», «New Yorker» і «New York Times».
Частково популярність Мортон зумовлена критикою усталених способів мислення. У своїй найбільш цитованій книзі «Екологія без природи» [Ecology Without Nature] філософ зазначають, що нам треба забути концепт «природа». Характерною рисою нашого світу є величезні об’єкти, які Мортон називають «гіпероб’єктами» (як-от глобальне потепління чи інтернет). Чомусь ми сприймаємо їх як щось абстрактне, бо не можемо їх осягнути, але від цього вони не стають менш справжніми за, наприклад, молотки. Філософ вірять, що усі істоти взаємозалежні, та все — від водоростей і каміння до ножів і виделок, — має власну свідомість. Вони стверджують, що люди — це вже свого роду кіборги, оскільки ми складаємося з багатьох нелюдських компонентів. Навіть наша ДНК, те, що робить нас нами, містить значну кількість генетичного матеріалу вірусів, а керує людьми примітивний штучний інтелект — індустріальний капіталізм. Водночас Мортон вважають, що в споживацтві є деякі «химерні набуті речовини», які допоможуть людству запобігти повномасштабній екологічній кризі.
Хоч теорії Мортон й здаються дивними, але вони співзвучні з найреволюційнішою ідеєю XXI століття: ми вступаємо в нову фазу історії планети, фазу, яку Мортон і багато інших тепер називають антропоценом.
Останні 12 тисячоліть людство жило в голоцені — геологічній епосі, яка позначалася відносно стабільним і помірним кліматом. Така собі Каліфорнія історії планети. Але скоро це зміниться. Зовсім нещодавно ми так сильно почали змінювати Землю, що, за словами багатьох науковців, настає нова епоха. Схоже, після цієї коротенької геологічної відпустки почнеться значно мінливіший період.
Термін «антропоцен» походить від давньогрецького anthrōpos, «людина», оскільки саме людство стало основною причиною цих змін на Землі. Екстремальні погодні умови, затоплені міста, гостра нестача ресурсів, зниклі види, озера, що стали пустелями, радіоактивні опади: якщо за кілька тисячоліть на Землі все ще існуватиме людське життя, то суспільства, — які ми навіть не можемо собі уявити, — будуть змушені боротися зі змінами, які ми вже спричиняємо нині. Мортон зазначають, що 75% парникових газів, які вже є в атмосфері, досі будуть там через півтисячоліття. Це 15 поколінь. Океани поглинуть більшість цих газів лише через 750 поколінь або 25 000 років.
Антропоцен — не лише період руйнувань. Це також мить самоусвідомлення: людський вид усвідомлює себе як планетарну силу. Ми не лише провокуємо глобальне потепління й деградацію довкілля; ми це знаємо.
Одна з найпотужніших ідей Мортон полягає в тому, що ми приречені жити з цим усвідомленням. Воно не з’являється лише коли збирається купа політиків обговорити міжнародні екологічні угоди. Це усвідомлення завжди з нами, навіть коли ми робимо щось буденне — говоримо про погоду, беремо пластиковий пакет у супермаркеті чи поливаємо газон. Ми живемо у світі із таким моральним розрахунком, якого раніше не існувало. Тепер майже кожна дія — це питання екології. 60 років тому такого не було або, як мінімум, люди ще цього не розуміли. На жаль, лише нищення нашої планети призвело до усвідомлення того, що ми є її частиною.
Мортон вірять, що це і є революцією в розумінні нашого місця у всесвіті, на рівні з тими, які започаткували Коперник, Дарвін і Фройд. Мабуть, із тисяч геологів, кліматологів, істориків, письменників і журналістів, що пишуть про цю революцію, Мортон найкраще вкладають у свої слова ті несамовиті відчуття від присутності при зародженні нового надзвичайного періоду.
«Ти заводиш двигун автівки, — пишуть філософ, — і ось, воно поволі підкрадається». Щоразу, як заводиш авто, ти не маєш наміру нашкодити Землі, а тим більше «призвести до шостого масового вимирання за всю історію життя на цій планеті, яка триває 4,5 мільярда років». Але шкоду Землі таки завдають. Найбільш тривожним є те, що хоч статистично й морально наші дії не є суттєвими, але коли їх помножити на мільйони, а то й мільярди разів (це ж робить цілий наш вид), ці дії стають колективним актом екологічної руйнації. Знебарвлення коралів відбувається не лише десь там, на Великому Бар’єрному рифі, а й коли ви вмикаєте кондиціонер. Якщо коротко, то Мортон кажуть: «Усе взаємопов’язано».
У міру того, як праці філософа виходять за межі культурних гігантів, як-от Б’єрк, і потрапляють на сторінки найбільших ЗМІ, Мортон, мабуть, стають нашим найпопулярнішим провідником у нову епоху. Так, деякі з цих ідей про життя в сучасному світі здаються досить божевільними, але життя в сучасному світі, в антропоцені, і є божевіллям.
За короткий період антропоцен став такою самою важливою птицею (а птахи швидко вимирають), як і будь-яка інша всесвітньо-історична парадигма. На думку Мортон, технічні дебати в межах наук про Землю переросли в суперечність з нашими основними уявленнями про світ. В антропоцені «наш компас зовсім збився» — пишуть філософ.
У 2000-му році хімік атмосфери і лауреат Нобелівської премії Пауль Крутцен і біолог Юджин Стормер розпочали популяризацію терміна «антропоцен». Від самого початку концепт Крутцена й Стормера всі сприйняли серйозно, навіть якщо не завжди з ним погоджувалися. Ще наприкінці XX століття вчені розглядали геологічний час як постійну зміну, що відбувається під впливом великих катаклізмів, а не просто як поступове накопичення незначних подій, тому є сенс розглядати саме людство як останній катаклізм.
Уявіть, геологи майбутньої цивілізації досліджуватимуть шари порід, що зараз повільно формуються, подібно до того, як ми вивчаємо породи часів вимирання динозаврів. Ми бачимо чіткі докази раптової смерті динозаврів, а та цивілізація побачить докази нашого раптового (як для геології) впливу на планету — скам’янілий пластик, шари вуглецю від палива й радіоактивні частинки від ядерних випробувань та вибухів. Ми вже бачимо, як формуються ці шари.
Жваві дебати щодо користі цього концепту тривали роками. Опоненти стверджували, що цей термін не має застосувань у науці та що «геологічний знак» людства ще недостатньо сильний, щоби коронувати нову епоху. Прихильники думали над тим, що позначає початок антропоцену. Зародження землеробства багато тисячоліть тому? Винайдення парового двигуна у XVIII столітті та початок промислової революції? Вибух першої ядерної бомби о 5:29 ранку 16 липня 1945 року над пустелею у Нью-Мексико? (За всеохопним підходом Мортон кожен із цих моментів є ключовим.) Крутцен опублікував свої обґрунтування в науковому журналі «Nature». Поняття моменту в планетарній історії, коли людський вплив був вирішальним, здавалося, пов’язувало так багато окремих подій (від відступу льодовиків до нового осмислення меж капіталізму), що термін швидко поширився на інші науки про Землю, а потім і за їх межі.
Відтоді з’явилося щонайменше три наукові журнали, присвячені антропоцену, а кілька університетів створили офіційні дослідницькі групи для осмислення його наслідків. На додачу, студенти Стенфорду створили подкаст «Generation Anthropocene» («Покоління антропоцену»), а також було написано тисячі статей та книг про антропоцен у різних галузях — від економіки до поезії.
Деякі мислителі висловлюють заперечення проти цього терміна, стверджуючи, що він посилює людиноцентричний погляд на світ, який і привів нас до межі екологічної катастрофи. Інші звинувачують у руйнуванні Землі не людство загалом, а капіталізм (тобто переважно білих чоловіків західного світу). Було запропоновано кілька альтернативних назв, як-от капіталоцен, але жодна з них не прижилася. У цих назвах немає того тривожного екзистенційного звучання антропоцену, яке підкреслює як нашу провину, так і нашу вразливість як людей.
Десь у 2011 році антропоцен «вперше почав досить часто потрапляти в газети», як пише науковець Джеремі Девіс у своїй історії концепту. Про це поняття писали в «BBC», «The Economist», «National Geographic», «Science» тощо. Планетарні зміни все частіше спонукали журналістів звертати репортажі про екологію в контекст геоісторії. Вперше з пліоцену вміст вуглекислого газу в атмосфері сягнув 400 ч/млн, тобто таких показників не було вже три мільйони років. Антропоцен став корисним скороченням для позначення людської діяльності в перспективі геологічного віку. Мортон почали писати про антропоцен нещодавно. На думку філософа, цей термін виражає занепокоєння взаємозалежністю істот різних видів (зокрема й людей), а катастрофи цієї епохи тільки його підсилюють.
У 2014 році антропоцен внесли до Оксфордського словника англійської мови, а у 2015-му цю епоху офіційно схвалила робоча група Міжнародної комісії зі стратиграфії, офіційний хранитель геологічного часу. Орієнтовною датою початку антропоцену обрали 1950 рік, коли в земній корі з’явився один з найяскравіших слідів людської діяльності — ізотопи плутонію, утворені внаслідок широкомасштабних ядерних випробувань. Заява робочої групи стала такою важливою, що потрапила на першу шпальту газети «The Guardian». (У ЗМІ під терміном «антропоцен» можна знайти що завгодно — від рецензій на художню літературу до дискусій на тему президентства Дональда Трампа.) Як сказав тоді Ян Заласевич, голова групи й один з провідних вчених, що вивчають антропоцен, ця епоха «задає нову траєкторію системі Землі», і ми тільки тепер «усвідомлюємо масштаби й постійність змін».
Періоди масового вимирання й сильних змін клімату уже траплялися в нашій історії. Останній такий період спричинило падіння майже десятикілометрового метеорита туди, де нині розташований півострів Юкатан, 66 мільйонів років тому. Зіткнення вивільнило приблизно у 2 мільйони разів більше енергії, ніж найпотужніша детонована атомна бомба, змінивши атмосферу планети та знищивши три чверті її біологічних видів. Проте це явище було досить простим, і фізичні науки достатньо розвинені, щоби його зрозуміти.
Потрібно щось більше, ніж геологія, метеорологія чи хімія, щоб осягнути епохальні зміни, спричинені людською діяльністю. Якщо це покута нашого виду, то нам потрібен інтелектуальний провідник — той, хто скаже, як сильно треба панікувати і як наше усвідомлення змін на планеті змінює нас самих.
Усвідомлення, яке прийшло до нас в антропоцені, — не надто позитивне. Багато екологів сьогодення попереджають про глобальну катастрофу, що насувається, і закликають індустріальні спільноти змінити курс. Мортон займають більш іконоборчу позицію. Замість того, щоби бити на екологічний сполох, філософ вважають, що катастрофа, якої всі так бояться, насправді вже сталася і називають це «темною екологією».
Мортон вважають, що на нас чекає не лише глобальне потепління, а й щось масштабніше. «Ми, месопотамці» (так він називає останні 400 поколінь людей, що живуть у землеробських й індустріальних спільнотах), вважали, що маніпулюємо іншими істотами чи предметами у вакуумі (ведемо сільське господарство, створюємо щось тощо), ніби працівники лабораторії, а так звана «природа» чи «середовище» — це велика чашка Петрі. За антропоцену, кажують Мортон, нам потрібно зрозуміти, що ми ніколи не були відокремлені від істот, речей чи планети, ніколи їх не контролювали, а завжди були з ними пов’язані. Ми навіть не можемо нічого спалити, викинути чи спустити в унітаз — усе рано чи пізно якось повернеться. Наші найзаповітніші уявлення про природу та довкілля, ніби про відокремлені від нас і відносно стабільні речі, були зруйновані.
Це усвідомлення Мортон порівнюють з детективами, де переслідувач усвідомлює, що переслідує сам себе. Улюблені приклади філософа — «Той, хто біжить по лезу» та «Цар Едіп». «Не усі готові бути достатньо наляканими [цим одкровенням]», — кажуть Мортон. Але є ще дещо: ми не можемо контролювати антропоцен, хоч ми і є його причиною. «О, Боже! — вигукнули якось Мортон з удаваним жахом. — Моя спроба вибратися з павутини долі й була павутиною долі».
Основною причиною того, що ми розплющуємо очі на нашу взаємопов’язаність зі світом, який руйнуємо, кажуть Мортон, є наша зустріч з існуванням гіпероб’єктів. Ми викарбували цей термін для позначення таких явищ, як екосистеми та чорні діри, котрі, порівняно з людьми, «широко розкинуті в часі та просторі». Хоч гіпероб’єкти й не є такими об’єктами, як, скажімо, більярдні кульки, але від того вони не стають менш реальними. І лише нині ми вперше стикаємося з ними свідомо. Спочатку нам здавалося, що глобальне потепління — це лише дивна місцева погода, далі — що воно проявляється як низка окремих явищ (паводок тут, убивча спека там). Проте тепер ми розуміємо, що йдеться про єдиний феномен, а екстремальні погодні умови та зміни усталених сезонів — лише конкретні його елементи.
Мортон стверджують, що ми стикаємося з антропоценом саме через гіпероб’єкти. В одній з найвпливовіших книг філософа під назвою «Гіпероб’єкти», Мортон досліджують, як це — бути частиною цих надто складних для усвідомлення об’єктів, якими ми не в змозі керувати. Їх можна відчути через локальні прояви клімату чи зібрані науковцями дані, але масштаби цих гіпероб’єктів і те, що ми замкнені всередині них, означає, що ми ніколи цілком їх не осягнемо. Ми буквально живемо в час немислимих змін саме через такі явища.
Це привело Мортон до одного з найрадикальніших тверджень: антропоцен спричиняє революцію в людському мисленні. Науковий прогрес лише підкреслює, якою мірою ми пов’язані з усім навколо — від мікробів, які складають близько половини клітин нашого організму, до силового поля Землі, від якого залежать наші життя. Водночас неосяжні масштаби гіпероб’єктів підкреслюють абсолютні межі науки, а з ними й межі людської могутності. Наука допомагатиме нам лише до якогось моменту. Це означає, що нам доведеться змінити наше бачення інших об’єктів усесвіту (тварин, рослин та мінералів) з експлуатації за посередництвом науки на солідарність у незнанні. Якщо ми цього не зробимо, то посіємо на планеті хаос і зруйнуємо життя, яким ми його знаємо, а, можливо, й людство загалом. На противагу утопічним фантазіям про те, що нас врятує штучний інтелект чи якась інша нова технологія, антропоцен показує, що ми не можемо вийти за межі наших можливостей чи залежності від інших істот. Ми можемо лише жити з ними.
Звучить сумно, але Мортон вбачають у цьому спасіння. Можливо, якщо ми перестанемо намагатися все контролювати, то знову зможемо отримувати насолоду від співжиття з іншими істотами і життя загалом. Мортон вірять, що саме насолода наверне нас на кращий підхід. «Думаєте, екологічно грамотне життя — це про ефективність і чистоту? — каже Мортон у прикріпленому дописі своєї сторінки у твіттері. — От і ні. Це про те, як проводити дискотеки в кожній кімнаті».
Такі фрази є типовими для філософії Мортон: відштовхуючись від похмурого звичного, філософ потім різко відхиляються від второваного шляху. Ганс Ульріх Обріст каже, що у працях Мортона є щось «справді підбадьорливе». «Там присутні надія й навіть оптимізм». Мортон розповідають історію про те, як перевели свій будинок у Г’юстоні, де філософ очолюють кафедру в Університеті Райса, на енергію вітру. Кілька днів Мортон «почувалися дуже святими і праведними», а потім усвідомили, що тепер можуть встановити «стробоскопи й купу сцен, де люди цілими днями туситимуть», майже не завдаючи шкоди планеті. «Ось це і є екологічним майбутнім».
Одного суботнього ранку минулої осені я пішов шукати Мортон на щорічному фестивалі ідей галереї «Серпентайн», де філософ мали пізніше виголошувати промову. Кілька тижнів Мортон пробули у Сеулі, де допомагали Олафуру Еліассону з відкриттям особистої виставки; у Брюсселі, де вночі в громадському парку проводили лекцію «Природи не існує» (на цю подію, за словами Мортон, прийшло 250 людей); в університеті Ексетера, де розповідали про свою нову теорію «коливання», що описує «квірування активних теїстичних категорій із пасивними»; у Римі, де частину свого часу витратили на розпивання мартіні; та в Парижі, де відвідували рейви зі своєю подругою Інгрід, й емоції так переповнювали їх, що частину вечора Мортон пролежали посеред танцювального майданчика.
Мортон були би хорошими аватарами антропоцену. Арктично-блакитні очі філософа водночас приголомшені і приголомшують. Мортон мають такий вигляд, ніби пережили якийсь радіаційний викид: незначна опухлість, що свідчить про фізичну вразливість; почервоніння, ніби від екземи, та копиця тонкого світлого волосся. Філософа справді багато чого турбує. Серед інших проблем Мортон страждають на апное, важку депресію, сильні мігрені та, як мені здалося під час наших розмов, періодичні напади легкої параної. Обріст, що записав понад 2500 годин інтерв’ю з різними митцями та художниками, розповів мені, що з них усіх Мортон були єдиними, хто «розплакалися від емоцій». (Вони говорили про масове вимирання.)
Коли ми з Мортон розмовляли по відеодзвінку на початку року, філософ були дуже енергійними. Тепер, сидячи в глибині ресторану галереї, що став залом для проведення заходів, Мортон, здавалося, були на межі нервового зриву. Того року вони видали 14 статей, водночас ще й працюючи над двома книгами. У наступні кілька тижнів мали виголошувати промови в Чикаго, Єлі, Сеулі (знову), Мюнхені та обговорити з членами лабораторії реактивного руху НАСА речі, які слід відправити в космос, якщо буде ще одна місія «Вояджер». (Перша місія 1977 року відправила в космос два космічні апарати, які містили 30-сантиметрові покриті золотом платівки зі звуками й зображеннями, що описують людство та інших земних істот.) Як пізніше написали Мортон у своєму блозі, за 2016 рік вони подолали на літаку майже 650 000 кілометрів.
Розклад Мортона — це показник того, яким відомим стало поняття «антропоцен» і як глибоко його підхід резонує з нашим дедалі бентежнішим світосприйняттям. Гортаючи книги філософа чи спілкуючись із ними, починаєш задумуватися, що чудернацький характер і спосіб мислення Мортон по-своєму відображає наш світ. На обід Мортон замовили бутерброд з салатом і куркою (експеримент з веганством провалився), і ми говорили про розвиток їхньої філософії. Поки філософ їли, я згадав, що щороку вбивають майже 60 мільярдів курей у всьому світі. За словами Яна Заласевича, їхні «кістяки кам’яніють на тисячах звалищ і вуличних закапелків». Ця думка одразу перетікає в іншу: про «супербактерії», яких ми створили завдяки широкому вжитку антибіотиків, особливо в промисловому тваринництві. Звідси лише крок до роздумів про інші дивні явища нашої нової епохи: каміння, утворене з пластику та мушель, чи зміни в обертанні Землі, спричинені таненням льодовикових щитів. Якщо почати перераховувати бентежні факти про антропоцен, то їм не буде кінця.
Коли зустрічаєш Мортон вперше чи вдруге, то гіпі-натура, емоційність й інтелектуальний хист філософа можуть здатися награними. Але шкільні друзі й родичі Мортон ще з дитинства помітили їхню вісцеральну зацікавленість екологією та хист до науки. Мортон народилися у 1968 році в північно-західній частині Лондона. Це був період, коли щораз більше усвідомлення екологічної загрози ще йшло пліч-о-пліч з вірою в те, що люди можуть змінити світ на краще, можливо, під впливом ЛСД. Обоє його батьків були концертними скрипалями. Після їх розлучення наприкінці 1970-х, батько Мортон пішов у плавання на протестному судні Грінпісу, а мати стала затятою феміністкою й брала участь у кампанії за ядерне роззброєння.
З раннього віку Мортон були відмінниками. П’ять років поспіль отримували найбільшу стипендію елітної лондонської школи Святого Павла, а тоді вступили до Оксфорду вивчати англійську. На першому курсі Мортон отримували найвищі бали та найкраще склали усі іспити. Для Мортон було важливо добре вчитися, але згодом філософ зрозуміли, що «вчитися — це другорядне, важливо жити». Життя набуло тих цінностей, які філософ пізніше описували у своїх працях. Для Мортон стали важливими не лише набуття знань, а й насолода та близькість між людьми. На другому курсі університету вони «вживали кислоту, слухали “Butthole Surfers” та розмовляли про Блейка» зі своїм сусідом по кімнаті Марком Пейном (тепер професор класичної літератури в Чиказькому університеті). Пейн натомість каже, що вони вживали кислоту й розмовляли про Мілтона. Також тоді Мортон вперше закохалися. На старших курсах філософ мали довге волосся, носили замшевий піджак і намиста. Докторська дисертація Мортон, визнана важливим внеском у вивчення романтизму, довела, що вегетаріанство Персі та Мері Шеллі було тісно переплетене з їхньою політикою й творчістю. Науковий керівник дипломних робіт філософа Пол Гамільтон сказав мені, що вони показали Шеллі в «зовсім іншому світлі».
Попри успіх дисертації, Мортон не змогли отримати академічну посаду і навіть думали про самогубство. З часом філософ знайшли роботу в університеті Колорадо у Боулдері, а у 2003-му переїхали до Девіса, що на північному сході від Сан-Франциско, де працювали в університеті Каліфорнії. Схоже, життя в північній Каліфорнії надихнуло Мортон на роздуми й вони почали зосереджуватися на суто екологічних питаннях, наприклад, що та як ми пишемо про природу. На правах самореклами Мортон почали називати себе професором літератури й довкілля.
За кілька наступних років Мортон видали книгу, яка кидала виклик самій ідеї «природи», а потім ще одну, яка порушувала питання нашої безмежно складної залежності від безлічі інших істот. Вони також приєдналися до суперечливої філософської течії «об’єктно-орієнтована онтологія (ООО)», яка дотримується думки, що кожна істота, включно з людиною, може осягнути світ лише у власний обмежений спосіб. (Інакше кажучи, ми ніколи не знатимемо того, що знають мухи, та навпаки.) У 2012 році Мортон покинули Каліфорнію і зайняли свою нинішню посаду в Університеті Райса, одній із найвідоміших установ Америки.
Стиль Мортон почав змінюватися завдяки гарантії зайнятості, впливу буддизму та OOO; філософ стали більш експресивними та індивідуалістичними. Розповіді про вечірки в будинку на енергії вітру та дивакувата вимова самого слова («вечііірка») не випадкові. «Хай там як, але екологічна свідомість чимось нагадує 70-ті», — кажуть Мортон. Вони приймають цю естетику «у всій своїй кльошевій чудернацькості». Інтелектуальному стилю філософа також притаманна дзвінка міць. Мортон, мабуть, єдина людина у світі зі списку найвпливовіших філософів нашого часу, яка також є автором пісень в альбомі (Senser «Stacked Up», 1994), який посів 4-те місце в британських чартах.
Мортон пішли слідами таких мислителів як Жак Дерріда та Едвард Саїд та виступили з доповіддю на Веллецьких лекціях в університеті Каліфорнії в Ірвайні, але водночас грали музику на вогняному шоу в Гластонбері та були консультантами на фільмуванні серіалу «Подорож до Італії» зі Стівом Куґаном. Мортон готуються до видання книги, в якій темна екологія поєднується з марксизмом («Викрутас неабиякий, не всім сподобається», — кажуть Мортон), а водночас у видавництві «Pelican books» вийде друком текст «Being Ecological» («Бути екологічними»), націлений на широкий читацький загал. Ось перше речення із книжки: «Ця книга не містить жодних фактів про екологію». Кілька своїх книг Мортон присвятили людям (партнерці, дітям, рідним), а одну — своєму покійному котові, Алану Віскерворту. Один із найцікавіших дописів у блозі Мортон, який філософ регулярно оновлюють, — це дослідження гігантських пенісів, намальованих на дахах будинків, які видно через Google Earth. Мортон сповідують буддизм Шамбали та обходили гору Кайлас в Тибеті. Нещодавно їм ворожили на картах таро, що їх дуже зворушило.
Якщо хтось вважає це безглуздям — не проблема. Мортон сказали: «Мені подобається бути найбанальнішим і найгіршим зі всього, що ви можете уявити». Вони отримали усі символи академічного успіху, а тепер, коли «металодетектори» культурного суспільства позаду, у філософа нова ціль. «Роками я утримували у собі цю анархістську гіпі-штуку, ніби якусь дорогоцінну рідину, і ні краплинки не проливалося, — кажуть вони, — а от тепер я виллю її всю».
Коли настав час виступу в «Серпентайн», Мортон, ніби поганець з фільмів про Бонда, прийшли у срібній сорочці від «Versace», що щільно до нього прилягала. Лекція філософа мала назву «Усяке може статися».
«Ви просто не уявляєте, скільки філософів бояться руху», — починають вони свою доповідь. Далі вони розкрили два напрями думки у працях філософа Геґеля. «Але Геґель має одне “але”, — ведуть далі Мортон: — Я називаю це “але” макрогеґелем. Малоймовірно, що макрогеґель швиденько зганяє вгору по сходах. А нагорі, ніби вбивця з «Психо», стоїть — барабанний дріб! — вгадали? Білий західний патріархат у вигляді прусської держави». (Я тоді не вгадав… а мав?) «Отже, макрогеґель програв».
Дуже дивний початок лекції для строкатої групи митців, активістів, студентів і музикантів. Навіть мені досить скоро стало нудно, і я відволікався, хоч праці Мортон мене цікавлять. Чоловік, що стояв біля мене, американський науковець з гострим почуттям гумору, закотив очі й сказав щось типу: «Що це за фігня?».
Попри популярність Мортон, це досить поширена реакція. Критики філософа, з якими я мав нагоду поспілкуватися, звинувачують Мортон у хибному розумінні сучасної науки, наприклад, квантової механіки та теорії множин, й у використанні цього викривленого уявлення для підтримки своїх божевільних ідей. Кажуть, що мішанина Мортонових цікавих ідей не тримається купи, якщо приглянутися. Філософ Рей Брасьє, колись причетний до ООО, звинувачує Мортон і своїх колег, що ведуть блоги, у створенні «онлайн-оргії тупості».
Інші критики (особливо ліві) скаржаться, що концепт антропоцену Мортон замовчує колоніальні проблеми, а також расові, класові й гендерні, оскільки звинувачує все людство в шкоді, яку заподіяла привілейована меншість. Справжньою мішенню для критиків є зосередженість на людині, закріплена в самому терміні «антропоцен». Вони звинувачують Мортон в узагальненні всього людства, бо, на їхню думку, філософ не усвідомлюють, що, на відміну від заможного Заходу, багато громад жили в стані екологічної катастрофи далеко до того, як концепт антропоцену став модним у кампусах Європи й Північної Америки. Інші кажуть, що поняття політики Мортон надто невиразне, а абстрактні роздуми про природу об’єктів нічим не допоможуть з екологічними загрозами.
Прихильники вважають Мортон Ральфом Волдо Емерсоном антропоцену: їхні праці важливі, хоч і не проходять усіх філософських перевірок. «Тіма Мортона не сприймає серйозно ніхто з кафедри філософії», — розповіла мені Клер Колбрук, професорка з Університету штату Пенсильванія, яка досліджує антропоцен. Попри це, вона включає праці Мортона у навчальну програму перших курсів, і студенти в захваті. Чому? Бо ці тексти кажуть: «Замовкни й підкинь мені ідею!».
Не всі речі, що мені розповіли Мортон за час наших розмов, здавалися можливими з погляду філософії чи екології («Ти, я, наші комп’ютери та картина за тобою і, може, якийсь голуб з вулиці — ми створимо анархістський гурток, і ціллю цього гуртка буде, нехай, кореспонденція Бетховена».) Але в ідеях Мортон багатьох приваблює не обґрунтованість, а надмірність і невимушеність. Як Ганс Ульріх Обріст, так і митці Філіп Паррено та Олафур Еліассон описують праці Мортон як «ящик з інструментами», з якого можна дістати корисні ідеї.
Для нас цей ящик теж може бути корисним. Антропоцен ставатиме все дивнішим і складнішим, адже глобальне потепління та інші риси цієї нової епохи лише підсилюватимуться. Усе більше й більше людей знаходитимуть праці типу Мортонових, які перегукуватимуться з їхніми переживаннями, але й втілюватимуть їхню жагу надії. Інші мислителі вважають, що нам потрібні лише кращі, логічніші й жорсткіші ідеї, щоби «прибрати» на нашій планеті. Мортон кажуть, що прибирати можна скільки завгодно, але безлад у світі залишатиметься, і жодні філософські розчищування не допоможуть. Натомість нам варто змиритися і прийняти це божевілля. Під час однієї з наших перших розмов я сказав філософу, що ціную їхні праці, хоч, можливо, й не розумію їх повністю. На що Мортон відповіли: «Я їх теж розумію тільки інколи».
Ніщо так не змушує інтелектуалів, гіпі і, передовсім, гіпі-інтелектуалів мати безнадійно неефективний вигляд, як перспектива появи авторитарного сильного лідера. Порівняно з організацією протестів або налаштуванням регулярних пожертв на користь Американського союзу громадянських свобод, розмови про геологічний час або про усунення помилкового онтологічного розриву між людством і природою можуть здатися досить безглуздими.
У листопаді, через тиждень після обрання Дональда Трампа президентом, Мортон полетіли до Нью-Йорка, щоб обговорити з групою НАСА вміст ще однієї потенційної золотої платівки. Філософ були глибоко розчаровані перемогою Трампа, але не здивувалися; за їхніми словами, Америка обрала політичний еквівалент дієти з вікодину та булочок з корицею. Мортон «поплакали наодинці» у своєму готельному номері, читаючи роман Девіда Малуфа «Fly Away Peter». Пізніше філософ пішли на суші (ртуть з вугільних електростанцій, виплавки металів та спалювання сміття, яка накопичується в них, іноді викликає отруєння), де потрапили у великий натовп. Мортон сказали мені: «Я був на тому першому протесті, чуваче. Я був на тому першому протесті проти Трампа біля його вежі». Філософ саркастично написали у твіттері (й сказали те саме на зібранні з НАСА), що хоче, аби на наступному «Вояджері» в космос відправили цього новообраного президента.
Мені стало цікаво, якою переконливою здаватиметься анімістична політика Мортон в умовах нової влади. Наступного дня після промови в «Серпентайн» восени ми обідали з Мортон, перформеркою Кейтлін Ґрей та Джоном Полк Алленом, також відомим як Джонні Дельфін, головним ініціатором «Біосфери 2» — планетарного мікроклімату, побудованого усередині гігантської пробірки в пустелі Аризони. Розмова перетікала від місць на земній кулі з особливою енергією (Гімалаї, каньйон Чако) до «божевільні для розумних», тобто Оксфорду, і далі — до солідарності з іншими видами. «Я завжди називаю інші речі “народом”, — каже Ґрей. — Це завжди подобалося моїм друзям, корінним американцям».
«А як іще їх називати?» — відповіли Мортон.
Ґрей розповіла історію про змій, з якими познайомилася. Це розчулило Мортон, і філософ, поклавши руку на груди, сказали: «У тебе двійко друзів, яких звали Змійками? Це чудово».
Це все звучало трохи безглуздо, навіть до обрання Трампа. Але десь між сентиментальними спробами висловити близькість з іншими істотами було непідробне бажання рухатися в напрямку радикально плюралістичної політики, яку відстоюють Мортон. «Заради Бога, не ховайтеся по своїх норах, — якось сказали мені філософ, — виходьте на вулицю і встановлюйте відносини з якомога більшою кількістю істот, як людей, так й інших, створюйте мирний і справедливий до всіх екологічний світ». З такими цілями тяжко сперечатися. З іншими видами дебати не проведеш, але антропоцен дає нам зрозуміти, що їх добробут нам слід враховувати.
Схоже, після виборів політика Мортон змінилася. Жодних вечірок у будинку на енергії вітру чи міжвидових книжкових клубів. Тепер, кажуть Мортон, «треба знову й знову давити тих фашистів».
Від того, що продажний троль у мішкуватому костюмі сидить у Білому домі, антропоцен не зникне. Накопичення вуглецю в повітрі й азоту в ґрунті; окислення океанів й опустелювання раніше родючих земель; шар радіоактивних ізотопів (від ядерних випробувань) та пластику (від упакувань), що ковдрою вкриває планету; безліч винищених видів — список значних змін на планеті дуже довгий. Сьогодні політика важлива як ніколи, але політика майбутнього ще важливіша.
Через кілька днів після виборів до Мортон повернулося почуття гумору й вони почали жартувати над новообраним президентом: «Маленький оранжевий чоловічок з купою “Cheetos” на голові». Наступні кілька місяців, чи скільки буде потрібно, Мортон боротимуться з фашизмом у кампусі й всюди, де філософа слухатимуть, але й при цьому продовжуватимуть поширювати свій незвичний підхід до екології.
«Увімкнімо музику, — сказали Мортон після однієї з наших найдовших розмов. — Навіть якщо нам справді капець, не витрачаймо життя на ниття про той капець».
То що ж нам робити?
«Потиснути руку їжачкові. Під диско».
- Тімоті Мортон є небінарною особою й послуговується займенниками вони/їх. ↩︎
