Джермен Галеґуа

Розумні міста

Публікуємо фрагмент першого розділу книги Джермен Галеґуа «Розумні міста»
Всесвітні ярмарки й міжнародні виставки завжди проводили чітку паралель між містами майбутнього й технологічним прогресом: раціональні й добре сплановані міста в їхніх павільйонах виникають саме завдяки сучасним технологіям. Скажімо, популярна експозиція «Futurama» від компанії General Motors на Всесвітній виставці 1939 року в Нью-Йорку захоплювала відвідувачів перспективами міста майбутнього, де з транспортною перевантаженістю боролися за допомогою системи автоматизованих шосе. Архівні книги відгуків і пропозицій та матеріали преси свідчать, що демонстровані відвідувачам фільми, моделі автоматизованих міст, будинків, високотехнологічного транспорту й комунікаційних систем, так само як інноваційні будматеріали захоплювали аматорів і фахівців та дарували відчуття комфорту, контролю й безпеки. Зображення таких контрольованих кібернетичних спільнот стали загальним місцем науково-фантастичних фільмів і телешоу, починаючи з 1950-х. Те саме науково-фантастичне захоплення диспетчерськими залами й центрами управління як осередками сполучення людського й машинного розуму, невпинним спостереженням і потоками даних, що допомагають у стратегічному пошуку рішень, можна побачити в операційних центрах сучасних розумних міст.

Дослідники міських систем 1960-х уявляли міста як серії комплексних нелінійних інтерактивних систем, де різні види діяльності можна трактувати як різні види інформації. «Urban Dynamics» — дослідження Джея Форрестера, інженера у сфері обчислювальної техніки зі школи менеджменту при МТІ й інноватора в застосуванні системного мислення до міського простору — стало контроверсійним одразу після першої публікації 1969 року. Працюючи з колишнім мером Бостона Джоном Коллінзом і представниками міської адміністрації, Форрестер із колегами запропонували за допомогою комп'ютерів аналізувати петлі зворотного зв'язку між міськими системами й використати ці дані для моделювання середовищ і поведінки. За допомогою цих моделей комп'ютери симулювали б і аналізували специфічні змінні, які впливають на міські проблеми й розвиток міст протягом певного часу. Міська динаміка увиразнила ідею, що математичне моделювання може допомогти точніше визначити причини проблем, ніж люди, які часто виявляють і лікують симптоми замість причин, реалізуючи через це неефективні, а іноді й просто шкідливі стратегії. Хоча системне мислення було інтегровано в теорії й підходи до міського планування, попервах його нерідко критикували і дослідники, і урядовці, котрі вважали, буцімто воно надміру спрощує аналіз і оцінку соціальної політики та міського життя.

Розумні міста легше зрозуміти за допомогою історії міських уявлень, які ставлять на перше місце підтримку порядку й ефективності та стимулювання економічного зростання й змагальності на глобальних і регіональних ринках за допомогою технологічних і наукових розробок. Глобалізація й мобільність робочої сили, стрімка урбанізація й дедалі сильніша конкуренція між містами, які хочуть привабити фінансовий і людський капітал, далі змушує міста прагнути високих досягнень малими ресурсами. У всіх цих контекстах оптимізація й екосвідомість стають повторюваними цілями, яких технологічні системи допомагають досягти, роблячи місто програмованим і запрограмованим — здатним постійно збирати й аналізувати інформацію в реальному часі та реагувати на неї. У контексті містоуправління розумні міста можна вважати ще одним варіантом вирішити вічні проблеми управління й контролю дедалі ширших і непередбачуваніших міських середовищ.

«Розумні міста» 2000-х різнить від «інтелектуальних міст» чи «цифрових міст» попередніх епох їхня можливість реагувати на потреби й поведінку жителів, пристосовуватися до неї й навіть прогнозувати її. У своєму дослідженні означень розумного міста професор(к)и в галузі проєктування й менеджменту Віто Альбіно, Умберто Берарді та Роза Марія Данджеліко завважили, що колись розумними містами справді називали всі міста, де імплементували цифрову інфраструктуру й інформаційно-комп'ютерні технології, але тепер так називають міста, де ці технології повинні оптимізувати всі міські системи, щоб покращити якість послуг і загалом життя в місті. Містопланувальник, письменник і визнаний у світі консультант із питань розумних міст Ентоні Таунсенд підсумовує: «Розумні міста — території, де інформаційними технологіями користуються для вирішення проблем». Новітні стратегії розвитку розумних міст спрямовано на швидке вирішення проблем завдяки колосальному обсягові даних, накопичених за допомогою сенсорів і антен, які невпинно моніторять середовище й заняття його жителів. Профільні видання й урбаністи з технологами, які займаються дизайном і реалізацією планованих розумних міст, підкреслюють, що такі міста визначають їхні можливості, інноваційність і темпи інтеграції елементів інтернету речей у міський розвиток і планування.

Компанія ІВМ, один із технологічних лідерів у сфері розвитку розумних міст на початку 2000-х, використовує цю назву на позначення «середовищ, де громадські сервіси й інфраструктури відчувають сприятливий вплив інформаційних технологій і аналізу даних». Операційний центр (ОЦ) Ріо-де-Жанейро та Інтегрований центр командування й контролю (ІЦКК) — перші, визначальні ілюстрації трактування розумних міст компанією ІВМ.

Ці два великі дата-центри, створені 2010 року завдяки партнерству ІВМ і міської адміністрації Ріо, постійно збирають і візуалізують дані близько 30 держустанов, розташованих у межах міста. ІЦКК виконує роль оперативного й безпекового штабу, а ОЦ обробляє інформацію від кількох різних служб (зокрема про збір сміття, пасажирські перевезення й громадську безпеку), візуалізує її та сполучає з попередженнями про ДТП, несприятливі погодні умови й знеструмлення.

Сенсори, камери і GPS-датчики, встановлені на міських вулицях і громадському транспорті, в реальному часі збирають і постачають інформацію дата-центрам, де люди й програми, які приймають усі новини, виявляють закономірності й визначають, як можна виправити ситуацію в кожному конкретному випадку. Коли в січні 2012 року в центрі Ріо-де-Жанейро обвалилося три сусідні споруди, громадські діячі розхвалювали надзвичайно оперативну реакцію ОЦ. Як писала в репортажі The New York Times, працівники ОЦ послали на місце події машини швидкої допомоги й евакуатори, вимкнули газ і струм, закрили ближні станції метро, твітили попередження, у яких просили оминати місце катастрофи, та заблокували вулиці, дбаючи про довколишні квартали. ОЦ хвалили за вдосконалення міських систем реагування в надзвичайних ситуаціях та вирішення проблеми зсувів після повені. Коли міський голова Ріо Едуарду Паєш виступав на престижній конференції TED у Каліфорнії, він перетворив відеоконференцію з багатоекранним дата-центром і його працівниками в одностроях на техновиставу про моніторинг міських процесів у дії та дистанційне керування своїм містом.

У 2011 році, перш ніж добудувати центри командування й контролю в Ріо, компанія ІВМ зареєструвала вислів «розумніші міста», ще дужче зміцнивши технологічно упереджену перспективу у сфері сенсів і партнерств довкола розбудови міст із доважком «розумні». Професор Леонідас Антропулос, фахівець у галузі електронного бізнесу й інформаційних систем, відстежив еволюцію терміна «розумне місто» від початків, себто від появи його попередників — «цифрового міста» і «віртуального міста» — у 1990-х роках. Ті, хто тоді говорив про «цифрове місто», найчастіше мали на увазі міста, де функціонують онлайнові спільноти, є велике інтернет-покриття або локальні інформаційні портали. Відомий приклад — Цифрове місто Амстердам (Amsterdam Digital City, 1994–2001), віртуальна спільнота, члени якої могли створювати домашні сторінки, новинні групи, спільноти за інтересами й чат-кімнати в містоподібному інтерфейсі. Седерстрем, Пааше і Клаузер теж датують перші вживання терміна «розумне місто» 1990-ми роками, але уточнюють, що в чільних англомовних газетах так називали міста, де інформаційні технології чи електронний документообіг допомагали автоматизувати роботу муніципальних систем або стимулювали економічний розвиток, приваблюючи представників високотехнологічних галузей промисловості, що об'єднувалися в кластери. Першими розумними містами 1990-х стали Багатофункціональний поліс (Multi-function polis, MFP) в Аделаїді (Австралія), малайські Путраджая і Кіберджая, токійський проєкт «Телепорт» і ще 22 японські міста, де було заплановано звести близько 400 «розумних споруд».

У 2000-х термін «розумне місто» починає означати не тільки й не стільки переведення міста чи певних видів міської діяльності в онлайн, а передусім інтеграцію інформаційних технологій у фізичне міське середовище; однак взаємопов'язаність, на яку натякають такі означення, дуже нерівна. Едгар Пітерсе, професор міської політики й директор Центру дослідження африканських міст (African Center for Cities), завважив, що впливова Стратегія міського розвитку від Світового банку та інші плани міського розвитку наголошують на зв'язку стабільного економічного зростання й вибіркових інвестицій в інфраструктуру. Навівши засадничі аргументи Стівена Ґрема і Саймона Марвіна щодо приватизації й «розгортання» чи «розщеплення» міської інфраструктури, Пітерсе зазначив, що у 2000-х певні типи інфраструктурного розвитку вважалися ціннішими для економічного зростання й міського управління, ніж усі інші. У пріоритеті були швидкісні магістралі, логістичні центри, аеропорти й телекомунікаційні мережі, які підтримують економічне зростання, приваблюють талановитих підприємців і бізнесменів та задовольняють потреби мобільності й безпеки «секторів обслуговування й виробництва високих технологій». Критики розумних міст обстоювали думку, що розумні міста по-новому реалізують «розщеплений урбанізм» Ґрема і Марвіна у вигляді корпоративних проєктів, які ведуть до соціальної поляризації й нерівності через запровадження цифрових медіа й аналітику даних. Саме про вибірковість інвестування в інфраструктуру й цінність певних видів діяльності та типів населення для розробників розумних міст ітиметься в наступних розділах цієї книжки.

Критика розумних міст зосереджувалася головно на ідеологіях, сформованих промисловими стратегіями та розвитком централізованої, комерціалізованої і технологізованої міської адміністрації й дизайну. Головні й виразні особливості розумних міст критикують за надмірну вузькоспрямованість: технологічні інфраструктури в них розвиваються коштом соціальних взаємодій, а економічний розвиток, регіональна конкуренція й дієві сервіси здобувають перевагу над іншими траєкторіями розвитку. Голландс, один з ініціаторів такої критики, вважає, буцімто чільні моделі розумних міст ілюструють поточні тренди в міському бізнес-управлінні, корпоративізації й приватизації публічного простору. Дехто з учених (серед них Роб Кітчін, професор і авторитет у сфері взаємозв'язків міського простору, програмного забезпечення й даних) називали розумні міста породженням (крім усього іншого) зсуву міського управління в бік неоліберального підприємництва, звідки потім постали уявлення про глобально конкурентні міста, міста зі стабільним розвитком та ідея теоретика-урбаніста Річарда Флоріди про креативне місто (культурно розмаїті й соціально толерантні міста приваблюють таланти й стимулюють економічний розвиток).

Певно, найрадикальніший зразок неолібералізму в розробці й розвитку розумних міст — новостворені, зведені з нуля міста чи квартали, які відповідають певній варіації моделі розумного міста (див. розділ 2). Ці міста інкорпорують приватні технології і програми в публічний простір та приватизують певні аспекти управління й надання державних послуг. Їх розбудовують у вільних економічних зонах, вигідних для транснаціональних потоків бізнесу й капіталу. Корпоративізація управління й неоліберального підприємництва в розумних містах помітна ще й у приватних та публічних партнерствах технологічних промисловців, університетів і міської адміністрації. Нікого, крім адміністрації, демократично не обирають: і промисловці, і університети часто функціонують без участі й оцінки суспільства, зосереджуючись передусім на інвестиціях та прибутковості. Така радикальна приватизованість, дерегуляція публічно-приватних обмінів і особливості впливу ринкової економіки й розвинутого капіталізму на появу розумних міст і стали підставою для думки містопланувальника, теоретика й відомого критика розумних міст Адама Ґрінфілда про те, що розумні міста «важко уявити за межами неоліберальної політекономії».

Учені й журналіст(к)и критикували, зокрема, ще й уявлення корпорацій та міських адміністрацій про «розумність». Професорка медіастудій та дослідниця міського простору, архітектури й медіаінфраструктури Шеннон Меттерн чітко підсумовує повторювану критику панівних уявлень про розумні міста своїм попередженням: «місто — не комп'ютер». В основі такої критики лежить ідея про те, що квантифікацію й «датафікацію» міських середовищ спричиняє колосально хибне уявлення про сутність і влаштування міст, яке вони самі й закріплюють. Критиковані перспективи наголошують передусім на «розумності», а не на «міськості», тому всі міські обміни для них стають вимірюваними транзакціями, поживою для комп'ютерів і аналітиків даних. Корпоративні чи комерційні перспективи перетворюють усі міські завдання на технічні проблеми, які можна вирішити кількісними методами й проєктувальним мисленням. Ті, хто шукають хиби в найпоширеніших моделях розумних міст, стверджують, буцімто ієрархічний технологічний солюціонізм, що його сповідують будівничі цих міст, створює викривлену картину міста як місця і демонструє вузьке розуміння застосовності цифрових медіа в міському просторі. У наступному параграфі я детальніше окреслю роль цих обіцянок і критичних зауваг в обґрунтуванні розвитку розумних міст.

Переклад Олександра Стукала

Розумні міста
Джермен Галеґуа
Яке місто можна назвати розумним і чому стільки суперечок довкола них? Це лабораторії-шоуруми практичного застосування інтернету речей, хмарних обчислень та інтеграції великих даних у повсякдення? Чи доступна модель майбутнього, де буде зрозуміліше й зручніше жити завдяки збору й аналізу інформації? Чи насправді це руйнівні, недемократичні, корпоративні ініціативи, мета яких — усунути великі групи жителів від участі в житті міста?
Авторка розглядає ключові поняття, означення, приклади з усього світу та історичні контексти, пов'язані з розумними містами, а також наводить аргументи гарячих дискусій «за» і «проти».

Джермен Галеґуа попереджає: нам треба більше знати про планування й будівництво розумних міст, щоб активніше долучатися до регулювання їхнього розвитку.

Книга на сайті ArtHuss
Підтримай Контур на Patreon
Close
Редакція може не поділяти погляди авторів, але вважає їх вартими уваги.