Анастасія Холявка

Чутливості фотографії
Про що розповідають у Мистецькому арсеналі


29 липня у Мистецькому арсеналі відкрилася виставка сучасної української фотографії останніх 30 років. Через назву, масштаб і рівень узагальнення проєкт виглядає як замах на фотографію — спробу зафіксувати її як таку, що придатна для відтворення і поширення. У кураторському тексті до виставки зазначено, що акцент в експозиції не на хронології чи енциклопедичності, а на процесах у самому медіумі.
Фотографія з відкриття виставки «Чутливість. Сучасна українська фотографія». Автор Олександр Попенко
Виставку побудовано тематично. Обрані теми перегукуються і працюють над створенням історій, які не завжди зчитуються і сприймаються цілісно. Експозицію можна сприйняти як нагромадження зображень поряд з поодинокими інсталяціями, які привертають більше уваги. Текстів, які б розкривали кураторський задум, у просторі замало, однак кураторські і мистецькі практики пов'язані з мовою. Коли куратори говорять мало, коли їхні думки не зафіксовано у просторі експозиції, то думки глядачів втрачають зв'язок з фізичною і смисловою географією виставки.

Можна сподіватися, що глядач, яким би він не був — підготовленим чи ні, надивленим, критичним чи екзальтованим — прийшовши зі своєю оптикою і позицією, сам зможе якось собі пояснити, що бачить. Але, ймовірніше, не пояснити, а оцінити. Якщо ж проєкт оцінюють, а не розуміють, то його ефект поверхневий. Поряд із тим, проєкт міг би спонукати до рефлексії над фотографією у багатьох її сенсах.

Виникає питання, чи виконали куратори роль тих, хто будує виставку, скеровує і пропонує погляди чи позиції, з яких можна дивитися; тези, всупереч яким можна мислити власні? Вся виставка потребує вузлів — текстів і дизайну, які поєднують візуальне під спільною темою. У створенні таких вузлів і полягає робота куратора. Це не замах на свободу митця і глядача, а «клей» проєкту. Дивитися проєкт, в якому не видно кураторської руки, яка вказує, подібно до того, щоб нагуглити собі картинок на якусь тему, — і отримати добірку, об'єднану кількома словами з пошукового рядка.

Теми, за якими поділено дев'ять експозиційних залів Мистецького арсеналу, не зафіксовано словами, але їх можна окреслити як «про тіло», «про конструювання образу», «про фото і активізм». Вони показують пошуки довкола сюжетів та образів, до яких головно звертаються українські фотографи. Весь же об'єм поданий під назвою «Чутливість».

Знайти об'єднуючу ідею виставки можна спробувати у її назві. За словом «чутливість» — історія матеріальності і дематеріалізації фотографії. Історія фотографії — це пошук світлочутливих матеріалів і поряд з тим способів зафіксувати зображення, обмежити тривалість чутливості. Цей пошук торкав художників, природознавців, технологів, винахідників. Образи, створені світлом, оголювали людські страхи втратити душу; людина відчувала себе вразливою перед фотокамерою, а з фотокамерою — всесильною, здатною спіймати час.

Дослідникам вдалося дати собі раду з чутливістю фотоматеріалів. Натомість розвинулася і чутливість людей з камерами до часу.

На цьому зосереджують увагу куратори — у кураторському тексті йдеться про чутливість фотографів до соціальних й політичних обставин. Поряд з тим виставка потребує чутливості глядачів.

Зараз цифрова фотографія залишається залежною від світла, але втрачає фізичні ознаки, які традиційно мають твори мистецтва — розмір, матеріал. Цифрова фотографія найліпше піддається копіюванню, повторенню, її розмір може варіюватися залежно від задуму автора, куратора, людини біля принтера. Фотографія, знята на цифрову камеру, як і негатив у аналоговій фотографії, є матеріалом, який відрізняється від кінцевого твору чи творів, які можна зробити на основі неї.
Фотографія з відкриття виставки «Чутливість. Сучасна українська фотографія». Автор Олександр Попенко
Отож назва-фокус і поділ на зали власне є проявом кураторського рішення. У першому залі приділяють увагу матеріальності й природі фотографії (Андрій Бояров, Євгеній Павлов, Дмитро Старусєв), але наступні зали головно ігнорують її. Лише окремі роботи, наприклад, Віктора і Сергія Кочетових, Анни Войтенко показують зв'язок з руками авторів. Більшість робіт — цифровий друк, виставкові зразки, які знищать після проєкту. Такий підхід оголює питання про копію-оригінал у фотографії. У час, коли кожен може привласнити зображення, зберігши його на телефон, роздрукувати, цінним є те, яке зробив автор. Фотографія — це не тільки візуальний образ, який, можливо, цінується, більш за інше, але й фізичний об'єкт. Коли ми відчужуємо фотографію від фізичних характеристик, то отримуємо картинку. У час, коли візуально відрізнити копію від оригіналу неможливо, потрібно знаходити сенс у тому, що не передається через екран, чого не може відтворити принтер.

Все ж куратори пропонують підхід — передусім брати до уваги соціально-політичний контекст, аналізувати сюжети і образи. Він не є поганим, але можливо, його не достатньо для амбітної назви «Чутливість. Сучасна українська фотографія».
Фотографія з відкриття виставки «Чутливість. Сучасна українська фотографія». Автор Олександр Попенко
Історія про фотографію має бути більш проговореною. При аналізі цього проєкту постійно з'являється спокуса виокремити окремі фотографії чи окремих авторів і говорити тільки про них, але про них вже говорили. Сенс такої масштабної виставки в іншому — в тому, щоб зрозуміти, яке поле української фотографії за тридцять років склалося чи радше яке поле можна скласти з тих напрацювань, які з'явилися.

Отримуючи стільки матеріалу, скільки подають куратори, хочеться виходити на рівень більш абстрактний й теоретичний, ніж вести розмову про окремі фрагменти. Але на заваді відчуття, що кураторам вдалося зробити щось, що вони невідповідно назвали і подали.

Зрештою, після такого об'єму зображень виникає питання, про що ми говоримо, коли говоримо про фотографію. Вона завжди веде глядача від себе: показуючи війну, вона змушує говорити про травму, насильство, маніпуляції; показуючи меншини, змушує говорити про права, утиски, свободу бути собою; показуючи тіло, змушує говорити про ідентичність, чуттєвість, межі дозволеного. Коли ж фотографія говорить про себе? Чи не губиться розмова про фотографію за множиною сюжетів і образів?

Проєкт «Чутливість. Сучасна українська фотографія» бере масштабом і простором, у якому втрачається увага. Він правдивий, бо показує стан фотографії як практики, про яку мало говорять, мало пишуть; яка, незважаючи на перенасичення соціально-політичним, зберегла й чутливість до прояву внутрішнього світу людини. Куратори відкрили простір для роботи. Можливо, цей проєкт краще сприймати як матеріал, корисну добірку з множинними наративами, які потрібно відшукати і об'єднати в історію.
В обкладинці використана фотографія Олександра Попенка. Фотографії надані Мистецьким арсеналом
Цей текст написано в рамках освітньої події Мистецького Арсеналу — журналістський практикум «Факультатив» 2021 під час виставкового проєкту «Чутливість. Сучасна українська фотографія». Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Підтримай Контур на Patreon
Close
Редакція може не поділяти погляди авторів, але вважає їх вартими уваги.