Анастасія Холявка

Прогризена скатертина:

простори Сагайдаковського

— Що для вас мистецтво? — питаю на прощання.

— Мистецтво — не знаю, що воно є, але воно має відображати той час, в якому живе людина. Це зріз епохи. Для мене не властиво малювати якісь речі, про які я не знаю, в яких не орієнтуюся. Я живу у відповідному середовищі і кормлюся з нього.

А живе Андрій Сагайдаковський у Львові. На тихій вулиці, у будинку з мозаїчною плиткою на підлозі, на балконі другого поверху якого огрядна жінка у халаті читає передвиборчу газету, скубає гілку каштана і коментує обіцянки політиків. З відкритого вікна сусіднього будинку чути запах перців і помідорів, видно, що дві жінки роблять закрутки на зиму. У підвалі того будинку Сагайдаковський вже 34 роки має майстерню. Там грає «Radio ROKS», стеля обписана окремими фразами і словами, підлога порошена, під стіною за столиком і кріслами — полиця з нагромадженням книг.

Книги стоять у безладі так, що назв не видно. Заголовком до відвідувачів повернута тільки одна — «О крупном рогатом скоте». Андрій Сагайдаковський каже, що знайшов її у букіністів під пам'ятником Івану Федорову. Має багато книг, які купував заради натуралістичних картинок — вони стають у пригоді для роботи. Як, наприклад, для створення трафаретного графіті хлопчика з квіткою — домінуючого образу проєкту «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!».
Трафаретне графіті — хлопчик з квіткою
Я запитую, чи змінюється сприйняття власних робіт, коли вони виходять в публічний простір. Але Андрій Сагайдаковський каже, що після створення роботи його вже не дуже хвилюють: «Робота має жити не в майстерні. В майстерні вона мертва, а коли виходить в інший простір на люди, починає жити цілком іншим повним життям».

Ретроспектива його творчості — один з проєктів Мистецького Арсеналу, які репрезентують історію українського мистецтва 90-х через імена. Раніше відбулися виставки Олега Голосія, Кирила Проценка, Олександра Гнилицького. Особливість проєкту «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» в тому, що автор особисто брав активну участь на всіх етапах підготовки, а графіті «Дупак», «Трясучка» «Культура(и)» та інсталяції створював уже в Мистецькому Арсеналі. Каже, до них підштовхнув сам простір, бо вимагав такого рішення: «У тому просторі нескінченно можна комбінувати все. Два тижні — це замало, а більше двох тижнів людина там просто не витримає».

Завдяки участі автора у плануванні, вдалося зробити не просто лінійну експозицію за хронологічним принципом — такою могла б бути ретроспектива. В результаті з'явилася інсталяція, яка є самостійним творчим актом і об'єднує роботи в цілісний організм.

Куратор Олександр Соловйов згадує, що виставка не вийшла такою, якою її спланували спочатку. Андрій Сагайдаковський доповнює: «Зміни в процесі є завжди, бо важко уявити готовий проєкт. Якщо можна все пояснити словами — достатньо написати оповідання, не потрібно робити більше. Суть у процесі. На кожному етапі є свої нюанси. Наприклад, вішаєш роботу туди, куди запланував, а вона зайва. Тому я завжди на експозицію беру більше робіт, щоб мати можливість рухатися.

Я не боюся великого простору, але простір Мистецького Арсеналу монструозний. Його неможливо знищити, з ним треба домовлятися. Якщо там просто повісити картини, то вони будуть як мухи на стінах. А жовтий і темно-сірий кольори — радикальні, тому підходять для заповнення. Я вибрав саме жовтий, бо він дає великий контраст, на темному він просто світиться. До того ж, жовті поверхні не гладенькі-зашліфовані, а з власною текстурою».
Робота над залою «Дупак»
«Декорації. Ласкаво просимо!» дають відчуття, що художник присутній тут і тепер. Через організацію простору автор оприявнює власний погляд на свою творчість. І він не хронологічний.

На фоні жовтої стіни зі словом «Культура(и)» все тьмяніє. Використання активного жовтого як фону — це гра з увагою глядача, бо за ним легко не помітити всього іншого. У гігантському просторі між торцевими стінами з відображеннями трафаретних графіті — хлопчика з квіткою — легко втратити уважність, переповнитися емоціями. Але тримаємо фокус на наративі — це історія про ігри, правила, дитинство.

Гра — провідна тема виставки і, здається, головний метод її створення. Коли Андрій Сагайдаковський розповідав про те, як робив графіті чи ставив інсталяції, то звучало так, наче все це відбувалося випадково, як сталося, так сталося. На моє запитання: «Чому саме так?» художник відповідає: «А чому ні?».

Він стверджує, що не вкладає у роботи меседжі і не думає про глядача як про цільову аудиторію, але приймає те, що кожен зрозуміє його твори по-своєму: «Люди таке в моїх роботах знаходили, що мені волосся дибом ставало, коли я то чув».

Хоча навіть анфіладний простір Мистецького Арсеналу спонукає до лінійної історії — розмістити роботи від ранніх до пізніх — цього не сталося. У десятьох експозиційних залах чергуються давніші роботи та нові інсталяції, графіті. Їх єднає спільний простір ілюзії, гри, взаємозв'язок між реальністю і відображенням, відзеркаленням.

Такий проєкт-інсталяція — найкращий матеріал для аналізу мислення митця. Кожен зал має назву і по-своєму доповнює спільну ідею: зала «Піжмурки» із замазаними смальцем дзеркалами — про ілюзії, «Трясучка» з інструкцією до гри — про ігри і правила. Потрібно докласти зусиль, щоб узагальнити побачене і зліпити собі з цих кадрів цілісну картину: зрозуміти, як полотна з дітьми пов'язані з балансуючим триногим стільцем, а звичні з дитинства заборони і вказівки «не ходити по воді» чи «слухай уважно» — з іграми.
Андрій Сагайдаковський працює над залою «Піжмурки

Радикальний колір не тільки допомагає зонувати простір Мистецького Арсеналу, але й підкреслює чи приховує окремі роботи. Темні полотна на темно-сірих стінах видно не з першого погляду. Це гра про видиме та невидиме, про увагу, про ясне і темне. Наприклад, темне полотно «Прогризена скатертина» (2010) при вході легко не помітити і пройти повз до жовтої стіни зі словом «Культура(и)». Дірку в картині теж легко не помітити, бо стіна під нею темна.

Такий простір мистецтва — не простір відображення дійсності, а простір розриву між баченнями. Дірка-лакуна, біла пляма між реальністю і власним внутрішнім зором.

Цей простір утворюється на перетині особистості і часу. У проєкті Сагайдаковського проявляється його відчуття свого середовища: «Не особливо відчуваю як воно змінюється. Бачу, яка є прогресивна молодь, але це не моє покоління. Людські емоції залишаються ті самі, але людей стає більше, а простору менше».
Кураторська група: Соломія Савчук, Олександр Соловйов, Павло Гудімов
Фото виставки — Олександр Попенко (надані Мистецьким Арсеналом)

Матеріал написаний в рамках програми Мистецького арсеналу «Факультатив» за підтримки Українського культурного фонду.



Отримуй статті та новини про культуру
Щотижнева розсилка від Контур
Редакція може не поділяти погляди авторів, але вважає їх вартими уваги.