Андре Гюйо

Свобода – батьківщина
(лист підтримки)

Передмова Вадима Мірошниченка
Ми продовжуємо цикл текстів, які присвячені стану війни рф з Україною. Західні та українські інтелектуали обмінюються думками в єдиному проєкті, спрямованому на підтримку українців та спробу осмислення воєнного та поствоєнного.
Шостий автор: Андре Гюйо – почесний професор французької літератури (Sorbonne Université), член Королівської академії французької мови і літератури Бельгії.
Переклад та передмова: Вадим Мірошниченко.
Редакторки: Альона Грузіна, Ганна Залевська.
Проєкт реалізовано за підтримки Українського католицького університету та Харківської державної академії культури
Вадим Мірошниченко
Передмова
Свобода і батьківщина – два слова, які в якості моделей неминуче перебувають в опозиції одне до одного, через каузальність другого і відсутність її в першому. В мирний час маятник коливається від одного до іншого. Війна, яка неодмінно супроводжується межовими ситуаціями, нехай і тимчасово, знімає опозицію як таку. Пафос обох слів притлумлюється. Свобода і батьківщина синергують у спільному прагненні життя. Це можна виразити дуже влучним висловом Андре Гюйо, що Україна «стає метонімією Європи». Зараз метонімія знаходиться під загрозою, а разом з нею загроженою є «усталена», втомлена цивілізація. Викликів, якими маніфестується війна, достатньо для того, аби фундаментальні складові культури було переглянуто. Україна як метонімія може завдати імпульс для деконструкції Європи. Чи залишиться після цього місце для свободи, батьківщини, ідеї людства (як дієвих концептів)? Питання відкрите.
Андре Гюйо
Свобода – батьківщина
(лист підтримки)
Обставини, в яких ми опинились, багаті на екзистенційні загрози, через це в них нелегко виголосити обнадійливі слова. Але окрім того, що може непокоїти або дарувати надію, існує сила, з якою стикалась людська історія і яку з байдужістю називають мужністю, рішучістю, спротивом. Історія розповідає і вчить нас цій силі. Вона не раз рятувала честь націй і нерідко відвойовувала її у агресора. Вона поєднує два маркери, які за інших обставин і за умови миру не обов'язково координуються: свобода і батьківщина. В мирний час нам навіть здається, що свобода важливіша за батьківщину.

Ці рефлексії спадають мені на думку сьогодні, коли я намагаюсь зрозуміти, що відбувається в Україні і світі. Адже нечасто країна, конкретна нація з власним народом, власною історією, власними традиціями стає метонімією Європи, «частиною, через яку виражається ціле», чим сьогодні постає Україна. Війна України – це наша війна.

Мій меседж можна сформулювати наступним чином: ми разом належимо до півосторову, що перебуває під загрозою і зветься Європою, до старої цивілізації, до певної ідеї людства.
Dans les circonstances où nous sommes, généreuses en angoisse existentielle, il n'est pas facile de tenir un discours rassurant. Mais au-delà de ce qui peut inquiéter ou rassurer, une force existe, que l'histoire humaine a rencontrée et qui s'appelle indifféremment courage, détermination, résistance. Cette force, l'histoire nous la raconte et nous l'enseigne. Elle a plus d'une fois sauvé l'honneur des nations, et l'a souvent remporté contre l'agresseur. Elle conjugue deux marqueurs qui, dans d'autres circonstances et dans des contextes pacifiés, ne se coordonnent pas nécessairement : la liberté et la patrie. On veut croire même, en temps de paix, qu'il vaut mieux moins de patrie pour plus de liberté.

Ces réflexions me viennent aujourd'hui, quand j'essaie de comprendre ce qui se passe, en Ukraine et dans le monde. Car rarement un pays, une nation particulière, avec son peuple, son histoire, ses traditions, aura été, comme l'Ukraine l'est aujourd'hui, la métonymie de l'Europe, « la partie pour le tout ». La guerre d'Ukraine est notre guerre.

Mon message pourrait tenir en ces quelques mots : nous appartenons ensemble à cette péninsule menacée qu'on appelle l'Europe, à une vieille civilisation, à une certaine idée de l'humanité.
Текст надано автором, переклад публікується за його згодою. Використане фото міститься у вільних джерелах.
Редакція може не поділяти погляди авторів, але вважає їх вартими уваги.