Ласло Дарваші угорський письменник — учасник цьогорічного транскордонного літературного фестивалю «Місяць авторських читань у Львові 2020». За фахом — вчитель загальноосвітньої школи. Нині один із провідних сучасних угорських письменників. Пише прозу, поезію, дитячі казки та романи.
Під час розмови на фестивалі автор багато говорив про важливість спільної історії. Про топографію пам’яті та шукання однієї чи декількох власних ідентичностей. У літературі автора найбільше цікавить процес буття як спостереження. Водночас Ласло Дарваші фокусується на роботі з національними травмами та поводженням з ними у сучасному контексті угорського минулого. Автор пише та розповідає про життя угорців, євреїв, ромів та сербів, бо бачить у цьому особисті родинні нитки. Історія ромського народу чи не найбільше присутня в авторських текстах Ласло Дарваші. Там герої розповідають про свій страх і біль. Про радість, любов та життя всупереч.
«Дядьку, дай грошей»
На старій монохромній світлині молодий письменник грає у футбол. У його футбольній команді – угорські роми. Дитинство автора минуло в оточенні друзів ромів, з якими вони, як згадує сам Ласло Дарваші, разом вигадували якісь оповідки і записували їх у зошити. Згодом вже у перших новелах, написаних Ласло Дарваші, роми стають головними персонажами текстів автора та навіть розмовляють ромською мовою. Один з відомих романів автора «Квітожери», який в 2010 році став головним романом року в Угорщині, розповідає про історію ромів не лише в контексті однієї країни, але у контексті світовому.
«Але знаєте, що було найкращим після написання цього роману? Ми поїхали у Москву в 2006 році, щоби презентувати книжку. Пригадую дуже, як у центрі міста, на одній з найстаріших вулиць — Арбаті, до нас підійшла зграйка ромських дітей. Вони кричали угорською : bácsi adj pénzt, adj pénzt! (Дядьку, дай грошей, дай грошей!) Я тоді всю презентацію думав про тих малих», — згадує автор.
Угорщина довгий час була багатоетнічною державою. З приходом двадцятого століття багатокультурне різноманіття народів було остаточно знищено. Ласло Дарваші порівнює цей час з контекстом українського досвіду сумнозвісних погромів в Україні. Згадує також і Львів. Його міжетнічну мозаїку культур.
«Я колись був у Львові на книжковому фестивалі. Це гарне, приємне місто. Але зараз там більше не живуть поляки, немає євреїв, а роми взагалі залишаються на маргінесі свого існування. В Угорщині й надалі живе міф-мрія про “Велику Угорщину”, міфічну перевагу державотворчих угорців», — розповідає.
«Перевтілення у свого героя»
« Ти є тим, про кого пишеш. Чиє вбрання ти одягаєш на себе. Коли я пишу про єврейську сімейну історію, я повинен перевтілитися в єврея. Я вже був ромом, турком, німцем, боснійцем, румуном».
Родинна історія Ласло Дарваші перетікає з однієї ідентичності в іншу. Бабця по материнській лінії за походженням належала до бунєвців, а отже уся материнська лінія до римо-католицьких сербів.
«Коли б я не звертався до Господа, то ніколи не чув, конкретної відповіді на запитання “хто я”. Бо у моїй родинній історії є певне змішування».
Про співжиття угорців, євреїв, ромів, румунів, словаків, русинів, сербів, німців, чиє повсякденне життя супроводжувалося багатьма запозиченнями, навчанням, напругою та примиренням, нині в Угорщині згадується все менше.
«Найкраще про історію розповідає казка»
В невеликому містечку Тьорьоксентміклош в Угорщині, де народився письменник Ласло Дарваші донині існує чисельна ромська громада. Проте їхнє життя тут радше схоже на безперервну боротьбу за право бути. Якщо загуглити про місто в інтернеті, то одні з перших новин, котрі потрапляють на очі, такі: «Угорські радикали підняли повстання проти місцевої ромської громади».
«В Угорщині найбільше від зміни режиму постраждали роми. Вони були першими, хто втратив роботу, їхнє життя стало надзвичайно складним. Тепер ромське питання є особливо серйозною соціальною проблемою і для покращення ситуації потрібно багато терпіння, але передусім емпатії до “іншого”. Я навіть не говорю вже про вирішення».
Ласло каже, що у дитячі, а згодом юнацькі роки читав багато ромських казок. Їхні невідомі, химерні світи інспірували до вигадування власних форм та сюжетів. Слугували ґрунтом для написання власних.
«В ромських казках існує багато птахів. Їхні назви, невідомі мені, ще в дитинстві колись пояснювали ромські хлопці, з якими я бігав у футбол. Зараз навіть не знаю, де ті мої “юнацькі” друзі».
Водночас угорський письменник говорить про важливість казки у своїх текстах. Міркує про те, що найкраще формувати світ здатна казка, притчові оповідання. Передусім якщо йдеться про дуже важкий і багатоелементний період історії.
«Писати казку – це водночас просто і складно. Так ми можемо бодай трохи нахилити мури, під якими ми ізолюємо дітей від реального життя».
Пояснювати дітям про самотність, про жахи Освенцима та про сирітство, про складні речі, з яких складається життя, — про це найчастіше розмовляє Ласло Дарваші з дітьми, збираючи їх у місцевих угорських школах.
«Мандрівку кожен проходить по-своєму»
Під час зустрічі на «Місяці авторських читань у Львові 2020» Ласло Дарваші читав фрагмент зі свого оповідання «Кам’яні сходи» у перекладі з угорської Петера Гергелі. У ньому йдеться про батька та його доньку з інвалідністю, іншу за національністю. Вони повільно гуляють по березі моря. Згодом дівчина самостійно намагається навчитись плавати біля берега. Її безмовність та дивні рухи тіла привертають увагу невеликої ватаги юнаків, які дуркують поруч у воді. Помітивши, як незграбно вона борсається у сплесках хвиль, наближаються і переконують разом заплисти на глибину. Бо так можна позбутись страху великої води.
« Я проводив тоді у своєму місті заняття з літератури для гімназистів. Пояснював їм, що таке новела, як вона побудована, як живе в ній речення, як починається і закінчується, яке у нього структурне утворення. Це були молоді студенти, гімназійна еліта, яка мала серйозний намір до навчання та вступу до найкращих університетів. В якийсь момент до аудиторії зайшли учні ремісничого училища. Майже всі ромські діти. До смерті боявся того, що зараз буде. Та вийшло, що я провів найкраще заняття з літератури у своєму житті. Бачив у тих молодих людей спільність праці, щирість взаємної підтримки. Якусь невловиму любов один до одного. Так, ніби ми всі і справді заплили на глибину і перестали боятись один одного. Невідомої нам води».
Море — дуже вдячна тема. Так вважає Ласло. Там дрібна і велика риба, акули, пірати, сирени, кораблі, Ернест Гемінгуей, Мобі Дік, Стівен Спілберг.
«У нас угорців немає моря, тому ми можемо уявляти про нього доволі багато. Мандрувати власними морськими шляхами».
