Переклала з англійської Анна-Марія Котлярова
Існує важливе уявлення про філософію, що наражається на таку критику. Це уявлення, що надто асоціюється із ранньомодерними філософами, зокрема із Рене Декартом, вбачає у філософії істотну підвалину переконань, що керують нашим щоденним життям. Наприклад, я чиню так, наче існує матеріальний світ та існують інші люди, які досвідчують його так само, як і я. Та як мені знати, що хоч щось із цього істинне? Хіба не міг би мені просто маритися світ поза моїми думками? Та оскільки (у кращому випадку) я бачу лише інші людські тіла, яку я маю підставу думати, що існують якісь уми, сполучені з тими тілами? Здавалося б, аби відповісти на ці запитання, мені потрібні точні філософські арґументи на користь мого існування та існування інших мисленних людей.
Авжеж, мені насправді не потрібні жодні арґументи такого штибу, хоч би тому, що я не маю жодної практичної альтернативи переконанню, що я й інші люди існують. Як тільки ми припиняємо плекати чудернацькі філософські думки, ми вмить повертаємось до переконання в тому, що скептичні арґументи, здається, беруть під сумнів. І слушно робимо, позаяк, як зазначав Девід Г’юм, ми спочатку люди, а вже потім філософи.
Однак те, що Г’юм і донині фактично всі філософи відкидають, є лише тим, що я називаю фундаменталістським уявленням про філософію. Відкидати фундаменталізм означає погоджуватися, що ми маємо усі права на те, щоби дотримуватися базових переконань, що їх не леґітимовано філософською рефлексією. Останнім часом, настільки різні філософи, як Ричард Рорті та Алвін Плантинґа переконливо стверджували, що такі базові переконання містять в собі не лише «г’юмівські» переконання, без яких ніхто не може обійтися, а й істотні переконання щодо суперечливих питань етики, політики та релігії. Рорті, наприклад, наполягав, що базові принципи ліберальної демократії не вимагають жодного філософського обґрунтування («пріоритет демократії над філософією»).
Якщо ви думаєте, що єдина можлива «користь» філософії була б у тому, аби забезпечити підвалину для переконань, які не потребують жодної підвалини, то з цього негайно випливає висновок, що філософія не має великого значення для щоденного життя. Проте є інші способи, у які філософія може бути практично значливою.
Хай навіть базові переконання щодо етики, політики і релігії не вимагають попереднього філософського виправдання, їм не потрібно того, що ми можемо назвати «інтелектуальним підтримуванням», що саме собою типово передбачає філософське мислення. Віряни, наприклад, часто збентежені існуванням страхітливих зол у світі, який, на їхню думку, створив усеблагий Бог. Подеколи їхня бентега може бути емоційною і вимагати пасторського проводу. Проте релігійне зобов’язання не повинне виключати зобов’язання послідовно мислити. Наприклад, доволі часто віряни хочуть знати, чи їхня віра у Бога має сенс з огляду на реальність зла. Філософія релігії повна дискусій з цього питання. Так само ви можете бути атеїстом, бо вважаєте, що всі арґументи на користь існування Бога очевидно помилкові. Втім, якщо ви стикнетеся із, скажімо, витонченою версією космологічного арґументу, або арґументу про замисел на підставі точного налаштування, вам цілком може знадобитися кмітливий філософ, аби побачити, чи із ними щось не так.
Окрім захисту наших базових переконань від заперечень, нам незрідка потрібно прояснювати, що означають наші базові переконання, чи що з них логічно випливає. Тож якщо я кажу, що ніколи би не убив невинну людину, чи означає це, що я не наказав би бомбувати позицію ворога, якщо через це можуть загинути цивільні? Чи прихильність до демократичних виборів вимагає визнати чесні вибори, що приведуть до влади антидемократичну партію? Відповіді на такі запитання вимагають ретельних концептуальних розрізнень, наприклад, між прямими і непрямими результатами вчинків, чи між моральністю посутньо хибних вчинків і моральністю наслідків. Такі розрізнення є важливими філософськими темами і, звісно, більшість нефілософів не будуть в стані взяти участь у філософських дискусіях високого рівня. Втім, є як нефілософи, які цілком здатні стежити за такими дискусіями, і філософи, які беруть участь у публічних дебатах на дражливі теми.
Вічне заперечення хоч якось звертатися до філософії полягає у тому, що самі філософи не можуть досягнути згоди між собою щодо усього, тож немає жодної сукупності філософського знання, на яке нефілософи могли би опертися. Це правда, що філософи не згодні щодо відповідей на «великі питання» на кшталт існування Бога, свободи волі, природи морального обов’язку тощо. Однак вони досягають згоди щодо багатьох логічних взаємозв’язків і концептуальних розрізнень, що є суттєвими для ясного мислення щодо великих питань. Кілька прикладів: мислення про Бога і про зло вимагає ключового розрізнення невиправданого зла (не конче заради якогось більшого добра) і виправданого зла; мислення про свободу волі вимагає розрізнення спричиненого і вимушеного вибору; а мислення про моральність вимагає розрізнення посутньо хибного вчинку (попри його наслідки) і хибного вчинку лише через його наслідки. Такі розрізнення випливають з філософського мислення, і філософи дуже добре знають, як їх розуміти і застосовувати. У цьому важливому сенсі існує сукупність філософського знання, на яке нефілософи можуть і мають опиратися.
25 січня 2012 року.
Переклала з англійської Анна-Марія Котлярова.
Перекладено з видання: Gary Gutting. Philosophy – What’s the Use? In: The Stone Reader: Modern Philosophy in 133 Arguments. New York/London: Liveright.
