Ґейлен Стросон

Ваш хід: лабіринт свободи волі

Переклала з англійської Сабіна Дадашева
ВЕЧІР ДЕРЖАВНОГО СВЯТА. ВИ ПРИХОДИТЕ В ПЕКАРНЮ. Ви хочете купити торт на останні десять доларів, щоби завершити приготування до свята. У крамниці на прилавку лише одна річ – десятидоларовий торт.

На сходах крамниці хтось трусить бляшанкою. Ви зупиняєтесь, і здається цілком очевидним – вам, безсумнівно, цілком це очевидно – від вас повністю залежить, як чинити далі. Ви – так здається – справді, абсолютно й остаточно вільні обирати, як чинити. Аж так вільні, що в кінцевому підсумку ви будете морально відповідальними за будь-який вибір. Факт у тому, що можна покласти гроші в бляшанку, а можна піти й купити торт. Ви не тільки повністю, абсолютно вільні обирати в цій ситуації. Ви не вільні не обирати (так це відчувається). Словами Жана-Поля Сартра, ви «приречені на свободу». Ви цілковито й чітко усвідомлюєте, які маєте варіанти, і не можете втекти від цього усвідомлення. Ви не можете так чи інакше ухилитися від нього.

Можливо, ви чули про детермінізм, теорію, згідно з якою абсолютно всі події відбуваються саме так, як відбуваються, тому що вони каузально визначені наперед подіями, які вже сталися раніше – і так у зворотному порядку аж до виникнення всесвіту. Ви також можете вірити в істинність детермінізму. (А ще ви можете знати, що, всупереч поширеній думці, сучасна наука дає нам не більше підстав вважати, що детермінізм хибний, ніж що він істинний). У цьому випадку, коли ви стоятимете на сходах крамниці, вам, можливо, спаде на думку, що за п'ять хвилин можна буде озирнутися на ситуацію, у якій перебуваєте зараз, і щиро висловитися щодо своєї дії: «Що ж, те, що так зроблю, було визначено наперед». Але навіть якщо ви палко в це вірите, не схоже, щоби це впливало на почуття абсолютної моральної відповідальності за ваш наступний вчинок

Приклад із бляшанкою, який я використав раніше для ілюстрації цієї проблеми, відносно драматичний, але вибори такого типу є поширеними. Вони часто виникають у нашому повсякденному житті, і, видається, доводять поза всяким сумнівом, що ми вільні й остаточно морально відповідальні за те, що чинимо. Утім, існує арґумент, що я його називаю Основним Арґументом, який, видається, показує, що ми ніколи не можемо бути остаточно морально відповідальними за наші вчинки. Згідно з Основним Арґументом, немає значення, істинний детермінізм чи хибний. Ми, так чи інакше, не можемо бути остаточно морально відповідальними.

Цей арґумент розгортається так.

1. Ви чините те, що чините – в обставинах, у яких опиняєтеся, – через те, якими ви тоді є.
2. Отже, якщо ви виявитеся остаточно відповідальними за те, що чините, ви виявитеся відповідальними і за те, якими ви є, – принаймні під деякими ментальними оглядами.
3. Але ви не можете бути остаточно відповідальним за те, якими ви є – під жодним оглядом.
4. Тому ви не можете бути остаточно відповідальними за те, що чините.

Ключовий хід – під номером 3. Чому ви не можете бути остаточно відповідальними за те, якими ви є під жодним оглядом? Як відповідь розгляньте розширену версію цього арґументу.

а. Безперечно, те, якими ви є, – це результат вашої генетичної спадковості й вашого раннього досвіду.
б. Безперечно, за ці речі вас не можна зробити відповідальним у будь-який спосіб (морально чи якось ще).
в. Та ви не можете на пізнішому етапі життя сподіватися набути справжньої й остаточної моральної відповідальності за те, якими ви є, намагаючись змінити те, якими ви вже є внаслідок генетичної спадковості й попереднього досвіду.
г. Чому ні? Бо і конкретні способи, у які ви намагатиметеся змінити себе, і величину успіху, якого ви досягнете в спробі змінити себе, буде визначено наперед тим, якими ви вже є внаслідок вашої генетичної спадковості й попереднього досвіду.
ґ. І будь-які подальші зміни, які ви можете стати здатними втілити, після того як втілите деякі початкові зміни, буде і собі визначено наперед через ці початкові зміни, вашою генетичною спадковістю і попереднім досвідом.

Може бути безліч інших чинників, що впливають на вас і змінюють вас. Детермінізм може бути хибним: деякі зміни в тому, якими ви є, можуть статися в результаті впливу індетермінізму або випадкових чинників. Та очевидно, що ви не можете бути відповідальними за дію будь-яких випадкових чинників, і тому вони не можуть допомогти вам стати остаточно морально відповідальними за те, якими ви є.

Деякі люди вважають, що квантова механіка засвідчує хибність детермінізму, а отже, дає надію на те, що ми можемо бути остаточно морально відповідальними за те, як чинимо. Та навіть якби квантова механіка засвідчила, що детермінізм хибний (вона не засвідчила цього), залишилося би питання: як може індетермінізм, об'єктивна випадковість, допомогти у хоч якийсь спосіб зробити вас відповідальними за свої вчинки? Відповідь на це питання проста. Він не може.

А втім, ми досі відчуваємо, що ми так вільні у своїх вчинках, що є абсолютно відповідальними за них. Тому я закінчу третьою, більш розгорнутою версією Основного Арґументу на користь того, що це неможливо.

I. Зацікавлені у вільному чиненні, ми особливо зацікавлені в тих вчинках, які виконуємо з огляду на підстави (на противагу рефлекторним діям або мимовільним звичним діям).
II. Коли людина діє з огляду на підставу, те, що вона робить, є функцією того, якою вона є під ментальним оглядом. (Це також функція її зросту й сили, місця й часу, у яких вона перебуває, та коли йдеться про моральну відповідальність, саме ментальні чинники є вирішальними).
III. Отже, якщо людина виявиться справді або остаточно відповідальною за те, як вона вчиняє, вона має бути й остаточно відповідальною за те, якою вона є з ментального погляду – принаймні під деякими оглядами.
IV . Але для того, щоби людина стала відповідальною за те, якою вона є, під будь-яким ментальним оглядом, вона мала би втілити якимось чином те, що вона є такою, якою є під тим оглядом. І людина не просто мала би спричинити те, що вона є такою, якою є під тим оглядом. Вона мала би також усвідомлено й чітко обрати бути такою, якою є, під тим оглядом, і вона, крім цього, мусила б успішно втілити те, що вона є такою, якою вона є.
V. Однак не можна сказати, що людина обирає в усвідомлений і обґрунтований спосіб, якою їй бути хоч би під яким оглядом, якщо вона вже не існує, під ментальним оглядом, вже спорядженою деякими принципами вибору, «П1» — уподобаннями, цінностями, ідеалами – з уваги на які вона й обирає, якою їй бути.
VI. Але тоді, щоби людина була остаточно відповідальною у силу того, що вона обрала бути такою, якою вона є, під деякими ментальними оглядами, вона мусить бути остаточно відповідальною і за те, що має принципи вибору, П1, з уваги на які вона обирає, якою їй бути.
VII. Але для того, щоби це було так, людина мусила б обрати П1 в обґрунтований, свідомий і навмисний спосіб.
VIII. Та для того, щоби це було так, людина мусила б уже мати деякі принципи вибору, П2, з уваги на які вона обрала П1.
IX . І так далі. У цьому місці ми починаємо рух у зворотному напрямку, який не можемо зупинити. Остаточна відповідальність за те, якою людина є, неможлива, адже вона вимагає фактичного завершення нескінченної серії виборів принципів вибору.
X . Тож остаточна, «неперекла́дна» моральна відповідальність — неможлива, бо вона вимагає остаточної відповідальності за те, якою є людина, як зазначено в пункті iii.

Чи заважає мені цей арґумент відчувати повну моральну відповідальність за те, як я чиню? Ні. Чи заважає він вам відчувати повну моральну відповідальність? Я в цьому дуже сумніваюся. Чи повинен він нам заважати? Що ж, якби він заважав, це було би не дуже добре. Але логіка видається нездоланною… Втім, ми продовжуємо почуватися абсолютно морально відповідальними за те, як чинимо, такими відповідальними , якими могли би бути, тільки якби ми самі створили себе якимось чином, тільки якби ми були «causa sui», причиною самих себе. Можливо, Ніцше нас засуджує:

Causa sui – це найбільша самосуперечність із усіх вигаданих досі. Це певного штибу зґвалтування й збочення логіки. Але надмірній людській гордині вдалося вплутати себе глибоко й жахливо саме в це безглуздя. Прагнення «свободи волі» в тому перебільшеному метафізичному сенсі, який, на жаль, все ще панує в умах недоуків, прагнення самому мати повну й остаточну відповідальність за свої вчинки, звільнивши від неї Бога, світ, пращурів, випадок і суспільство, це не що інше, як бажання бути цією самою causa sui і з більшою ніж у барона Мюнхгаузена зухвалістю витягти себе за волосся з болота ніщо в існування. . . («По той бік добра і зла», 1886)

Чи існує відповідь? Я не зможу сказати краще за романіста Ієна Мак'юена, який написав мені: «Я не бачу жодної доконечної диз'юнкції між відсутністю свободи волі (ці арґументи наче витримують критику) і взяттям на себе моральної відповідальності. Суть у власності. Я власник свого минулого, своїх починань, своїх сприйняттів. І достоту так само, як я зроблю себе відповідальним, якщо мій пес чи моя дитина вкусять когось, чи моя автівка скотиться схилом і завдасть шкоди, так само я візьму на себе повну відповідальність за маленький корабель свого буття, хай навіть я не контролюю його курсу. Адже саме це почуття, що ми є власниками свідомості, і змушує нас відчувати себе відповідальними за неї».

Переклала з англійської Сабіна Дадашева.


Перекладено з видання:

Galen Strawson. Your Move: The Maze of Free Will. In: The Stone Reader: Modern Philosophy in 133 Arguments. New York/London: Liveright.
Підтримай Контур на Patreon
Close
Редакція може не поділяти погляди авторів, але вважає їх вартими уваги.