Коли я навчався на філософському факультеті, серед студентів була поширена симпатія до книги Юстейна Гордера «Світ Софії». Звісно, ми читали багато різного на курсах: класичного і не дуже, складного і простішого, нудного і цікавого, але саме Гордер був нагодою побачити у філософії живу розмову між людьми, які перебувають у пошуку. У випадку саме книги — це історія дівчинки, яка щойно відкриває для себе світ у ключових екзистенційних запитах, і філософа, який знайшов гарну нагоду поділитися усіма тими скарбами, що назбираються у свідомості завдяки філософській рефлексії.
Ця принадливість стилю «Світу Софії», її діалогічність стала частиною моєї любові до філософії і заклала певні підвалини для сприйняття цієї дисципліни мислення як необхідної частини освіти. Згодом, коли почав викладати і створювати власні філософські курси, ідея діалогічності, побудови довірливого середовища і доступність складних філософських ідей ширшій (часто непідготовленій) аудиторії стали ключовими для мене. Наведу два приклади, як можна застосовувати філософію і не змушувати аудиторію страждати від неспроможності зрозуміти складні конструкції: курс філософії фантастики і філософських ідей у популярній культурі.
На «Філософії фантастики» ми поєднуємо «кістки» філософських ідей із «плоттю» фантастики: у художніх творах, фільмах, серіалах, коміксах можна знайти доволі складні ідеї, але загорнуті у живі взаємини. Там є вигадані ландшафти, куди автори заселяють фундаментальні питання щодо природи світу і людини, загортаючи їх у мисленнєві експерименти. Важливими бонусами цього підходу є те, що студенти не підозрюють про «складність» концепцій, оскільки перебувають в ігровому навчанні, розмовляючи поміж собою про враження, спостереження, переживання та питання, які виникають. Тут я теж додав діалогічність, старий метод живої розмови із конкретними питаннями, навколо яких ми танцюємо інтелектуально. Оскільки моєю метою не є вивищення над студентами, а побудова спільного розуміння і, по суті, маєвтика їхніх філософських рефлексій, то зазвичай до кінця курсу вони починають вірити у тезу, що філософія присутня у них разом із питаннями щодо природи усього сущого навколо і в собі.
На «Філософських ідеях у популярній культурі» ми беремо дещо ширший спектр фільмів та контекстів. Зрештою, йдеться про артефакти, які легко зчитуються глядачами — наприклад, фільм «Великий Лебовські» або «Темний лицар». Ідея залишається така сама: крізь призму популярної культури як живого тексту навчатися бачити молекули філософії всюди. Там, де людина здатна зупинитися на хвильку і увиразнити неочікуване питання, відбувається чудо із народженням мислення. Що є мій розум? Що таке тіло? Коли починається моє «я»? Що у мені породжує усвідомлення власної смертності? Чому цей фільм/персонаж/сцена викликають у мені таку сильну хвилю почуттів і прагнення змінити світ або скласти руки в очікуванні змін?
У цих двох прикладах є дещо спільне: студентам не обов’язково читати складніші філософські тексти, першоджерела і знайомитися із важкою артилерією німецької класики. Йшлося радше про засвідчення навички формулювати питання, про сміливість озвучити вголос сумніви чи прагнення зазирнути за горизонт знаного. Власне ці курси поставили переді мною виклик, який неможливо вирішити самостійно, без співпраці, співучасті таких самих вмотивованих людей, які щиро люблять філософію і вважають її необхідним внутрішнім органом якісної вищої освіти. Йдеться про те, як створити майданчик для знайомства із філософськими текстами і при цьому не завдати додаткової інтелектуальної травми. За спортивною аналогією: як створити майданчики для вуличного аматорського баскетболу, щоби зрештою це було 1) весело і корисно; 2) закладало основу для подальшого розвитку локальної культури; 3) а згодом давало свіжі таланти для «вищої ліги»? Як вибудувати нову філософську культуру на зміну тій, яка панувала у радянські часи і була за своєю суттю ідеологічною «анти-філософією»? Окрім здатності формулювати питання і генерувати філософські меми, нам потрібен також той рівень читання текстів, який стане плідним середовищем для молодих авторів та авторок есеїстичної, літературної, публіцистичної і академічної філософії. Простіше кажучи: як створити умови для читання філософських текстів, щоби згодом це лягло в основу мережі філософських середовищ? Як уможливити «філософію здорової людини» – відкритий простір для сміливості мислити, порушувати питання, ризикувати власною картиною світу і комфортом сталого здорового глузду?
Нагода подумати над цими питаннями виникла завдяки команді видавництва Контур, фундації ЗМІН і експертам, які зібралися у робочій групі. Разом із Орисею Білою (завідувачкою кафедри філософії УКУ), Оленою Грубою (аспіранткою кафедри історії ЛНУ ім.Франка), Богданом Шумиловичем (доцентом кафедри культурології УКУ), Анастасією Холявкою (Контур, Центр міської історії) і Марією Кравченко (викладачка УКУ, менеджерка культури) ми взяли собі за мету розібратися із «читацьким [філософським] щоденником». Це була гарна нагода задизайнити майбутній продукт, який допоміг би читачам увійти у світ філософії і при цьому не втратити власного голосу.
У процесі наших розмов і завдяки фасилітації Марії Кравченко ми зробили кілька важливих відкриттів:
- «Читацький щоденник» мав би містити три важливі складові, а саме тексти, контексти і рефлексію. Тексти — це власне віконечко у філософію; контексти надають ширшого і глибшого розуміння тексту конкретного автора-філософа або філософині (генезу поглядів та ідей), а рефлексія — це можливість за допомогою базових (і зорієнтованих на особистий досвід) питань розкрити власні спостереження, візію та рефлексії.
- Опитування аудиторії продемонструвало заплутаність у розумінні філософії серед читачів. Для мене це про відсутність здорової «філософської культури», а також про проблемність класичного викладання філософії у вищій освіті. Зрештою, ми також побачили певний набір текстів, які перегукувалися у різних опитаних і це стало у пригоді під час формування «стартового пакета».
- Усіх учасників та учасниць робочої групи об’єднало прагнення заохотити читання філософії і перетворення її на частину повсякденного життя. Нам точно не йшлося про правильні відповіді чи правильні інтепретації, що за природою своєю є радше схоластикою, ніж живою філософією. Різні думки, різні ідеї, різночитання мали би створити амальгаму тлумачень.
- Проєкт щоденника — це про самостійність, автономність і особисту позицію, яка залишається відкритою для нового і незнаного. До певної міри це перегукується із сократівським «нічого не знаю» як установки щодо нового. Потенційно розвиток згаданих вище характеристик сприятиме відновленню культури філософії як відкритого середовища із високим інтелектуальним потенціалом (або як середовища для інтелектуальної пригоди і гри).
Хоч якими крутими є фільми, серіали, комікси та відео-ігри, книги залишаються особливим всесвітом для філософії. Це пов’язано із специфічною ритмікою тексту, коли ми вчитуємося, зосереджуємо увагу, тренуємо здатність бігати по тексту «по діалоналі» і полювати на ключові речі. Темпоральність нашого зв’язку із текстом книги є своєрідним антидотом до фрагментованості, поспіху, гіперчасу та розмитих віртуальних просторів, де є ризик втратити власну втіленість. Я і книга – це нагода побути втіленими і засвідчити ще когось, хто був автором конкретного тексту, хто писав із посилом у майбутнє. Тобто зустріч із філософською книгою є досвідом епістемологічним (пізнавальним) і терапевтичним (філософія можлива як терапія!). Це також нагода зустрічі із людьми, яких вже може не бути посеред живих тілесно, але їхні особливі конструкти, артефакти у буквах-сторінках можуть нам допомогти, профасилітувати незнане.
Однак, те, що для мене і для моїх колег із філософського середовища є очевидним, для багатьох людей залишається темним світом закручених термінів і незрозумілого туману значень. Це не є причиною для вивищення над людьми, які не знають точки входу до філософії через тексти, а радше додаткова відповідальність створити такі «віконця», завдяки яким ширша аудиторія може побачити безмежжя ідей. Ще краще, якщо це буде спільна стежка, де ми навчатимемо бачити, помічати, озвучувати раніше невідомі речі. Але ймовірно, було би для початку добре створити такий артефакт, у якому тексти були би майданчиком для зустрічі, спільної розмови й іронії. Найкращі іронічні питання мені ставили саме студенти, які ставали згодом друзями. Найдивніші відкриття та інсайти відбуваються там, де ми допускаємо, що навіть людина із філософським дипломом, PhD та купою публікацій може зазнати удару блискавки у просторі із дітьми, які бавляться із питаннями щодо фундаменту світу.
Написання тексту стало можливим завдяки підтримці ЗМІN Фундації.
