Переклад з французької Вадима Мірошниченка
Редакторки: Юлія Куліш, Альона Грузіна
Дозвіл на переклад і публікацію надано Жаном Дерріда
Переклад здійснено за виданням: Jacques Derrida. Psyché. Inventions de l’autre. Paris: Galilée, 1987
Прим. перекладача подані у [квадратних дужках]
Лист до японського друга (1985)[1]
Дорогий професоре Ізутцу,
(…) Під час нашої зустрічі, я пообіцяв вам поділитися деякими думками − схематичними та попередніми − про слово «деконструкція». Загалом йшлося про пролегомени до можливого перекладу цього слова японською. І для цього потрібно, принаймні, спробувати надати негативне визначення тих значень чи конотацій, яких вартувало би, якщо можливо, уникати. Тож постає таке питання: чим деконструкція не є? чи, радше, чим вона не повинна бути? Я підкреслюю ці слова («можливо» і «повинна»). Оскільки, якщо ми можемо передбачити складнощі перекладу (а питання деконструкції − це також наскрізь питання [la question] перекладу і мови понять, концептуального корпусу так званої «західної» метафізики), ми не маємо починати з наївної віри в те, що слово «деконструкція» відповідає якомусь ясному і однозначному значенню у французькій мові. Вже у «моїй» мові існує темна проблема перекладу між тим, що може матися на увазі, тут чи там, під цим словом, і використанням, ресурсами цього слова. І вже зрозуміло, що речі змінюються від контексту до контексту, у самій французькій мові. Більше того, переважно в німецьких, англійських і особливо американських колах за тим самим словом вже закріплені дуже різні конотації, відтінки, емоційні чи патетичні значення. Їхній аналіз є вельми цікавим і заслуговує окремого опрацювання.
Коли я обрав це слово, або радше, коли воно нав’язалося мені, здається, в книзі «Про граматологію», я не думав, що воно буде визнане таким, що відіграє провідну роль у дискурсі, який тоді мене цікавив. Серед іншого, я намагався перекласти та припасувати до свого наміру гайдеґґерівські слова Destruktion та Abbau. У цьому контексті обидва слова позначали операцію, яка застосовується до традиційної структури або архітектури основоположних понять західної онтології чи метафізики. Проте у французькій мові термін «destruction» надто очевидно припускав значення анігіляції, негативної редукції, які, можливо, більш наближені до ніцшевського «руйнування», ніж до гайдеґґерівської інтерпретації чи до того типу прочитання, який я пропонував. Тож, я його відкинув. Пам’ятаю, як я шукав, чи є слово «деконструкція» (яке, вочевидь, спало мені на думку абсолютно спонтанно) насправді французьким. Я виявив його в словнику Littré. Граматичні, лінгвістичні та риторичні значення виявилися там пов’язаними з «машинним» значенням. Це асоціювання здалося мені досить вдалим, дуже вдало припасованим до того, що я, принаймні, хотів запропонувати. Дозвольте процитувати декілька статей зі словника Littré. «Деконструкція / Дія з деконструювання / Граматичний термін. Порушення порядку, конструкції слів у реченні. “Про деконструкцію, широковідому як конструкція”, Лемар, “Про спосіб вивчення мов”, розд. 17, в Курсі латинської мови. Деконструювати [déconstruire] / 1. Розбирати ціле на частини. Деконструювати машину, щоби транспортувати її в інше місце. 2. Граматичний термін (…) Деконструювати вірші, виконати певну операцію, яка уподібнить їх до прози шляхом скасування розміру. / В абсолютному вжитку. “У методі першопочаткових речень також починають з перекладу, і одна з його переваг полягає в тому, що ніколи не має потреби деконструювати”, Лемар, ibid. 3. Деконструюватися [se déconstruire] (…) Втрачати власну конструкцію. “Сучасне знання засвідчує той факт, що в країні непохитного Сходу мова, яка досягла досконалості, деконструюється і видозмінюється лише за єдиним законом змін, який є властивим людському духу”, Вільман, Передмова до Словника Академії ([2])».
Звичайно, все це доведеться перекладати японською, що лише відтермінує вирішення проблеми. Зрозуміло, що якщо всі ці значення, перелічені в Littré, і мали для мене інтерес через їхню подібність з тим, що я «бажав сказати» [voulais-dire], то вони стосувалися, якщо хочете, метафорично, лише моделей чи областей сенсу, а не всієї тотальності того, на що може бути спрямована деконструкція у своєму найрадикальнішому прагненні. Вона не обмежується ані лінгвістико-граматичною моделлю, ані навіть моделлю семантичною, не кажучи вже про модель машинну. Ці моделі самі мають бути піддані деконструктивному запитуванню. Це правда, що згодом ці «моделі» стали джерелом численних непорозумінь щодо поняття і слова деконструкція, які намагалися до них звести.
Також варто сказати, що це слово є маловживаним, часто − зовсім невідомим у Франції. Воно мало би бути до певної міри реконструйованим, і його споживна вартість була визначена дискурсом, який намагалися вести довкола і на основі книги «Про граматологію». Саме цю споживну вартість, − а не певний первинний сенс, певну етимологію, приховану від будь-якої контекстуальної стратегії або по той бік неї, − я зараз спробую уточнити.
Ще декілька слів щодо «контексту». У ті часи домінував «структуралізм». Здавалося, що «деконструкція» рухалася в тому ж напрямку, оскільки це слово означало певну увагу до структур (які самі собою не є просто ані ідеями, ані формами, ані синтезами, ані системами). Деконструювати також означало певний структуралістський жест, у цьому випадку − жест, який припускав деяку необхідність структуралістської проблематики. Але це також був і антиструктуралістський жест − і частково його доля тримається на цій двозначності. Мовилось про те, щоби розібрати, розчленувати, деседиментувати [[3]] структури (різноманітні структури: лінгвістичні, «логоцентричні», «фоноцентричні», − на той час в структуралізмі домінували лінгвістичні моделі, так звана структурна лінгвістика, яку також називали соссюрівською, − соціально-інституційні, політичні, культурні, а особливо і, найперше, філософські). Ось чому, передовсім в Сполучених Штатах, мотив деконструкції асоціювали з «постструктуралізмом» (слово, яке ігнорується у Франції, за винятком тих випадків, коли воно «повертається» зі Сполучених Штатів). Проте розібрати, розчленувати, деседиментувати структури, − що є, до певної міри, більш історичний рух, ніж рух «структуралістський», який таким чином ставився під питання, − не було негативною операцією. Замість того, аби руйнувати, належало також зрозуміти, як сконструйовано «ансамбль», реконструювати його для цього. Між тим, стерти негативну видимість було і залишається складним через те, що вона дає вичитати себе в граматиці слова (dé-), хоча вона могла би наштовхувати на думку про генеалогічну деривацію [dérivation généalogique], аніж на руйнування [démolition]. Ось чому це слово, принаймні саме собою, ніколи не видавалося мені задовільним (але що це за слово?), воно завжди мусить огортатися дискурсом. Складність стирання [негативної видимості] полягала ще й в тому, що в роботі з деконструкції, я мусив, як я роблю це тут, множити застереження, врешті-решт, відсувати всі традиційні філософські поняття, знов підкреслюючи необхідність, послуговуватися ними, принаймні, після того, як їх було закреслено. Тому поспіхом було висловлено думку, що це була свого роду негативна теологія (що не було ані істинним, ані хибним, але тут я не вдаватимусь до цієї дискусії ([4])).
У будь-якому разі, попри вдавану видимість, деконструкція не є ані аналізом, ані критикою, і переклад мусить це враховувати. Вона не є аналізом, зокрема тому, що демонтаж структури не є регресією до простого елементу, до нерозкладного витоку. Ці цінності, як і аналіз, самі є філософемами, що підлягають деконструкції. Вона також не є критикою ані в загальному, ані в кантівському сенсах. Інстанція krinein або krisis (рішення, вибір, судження, розпізнавання) сама собою, як і весь апарат трансцендентальної критики, є однією з суттєвих «тем» або «об’єктів» деконструкції.
Те саме я би сказав і про метод. Деконструкція не є методом і не може бути трансформованою в метод. Особливо, якщо в цьому слові наголошується на процедурному чи технічному значенні. Це правда, що в певних колах (університетських або культурних, я маю на увазі, зокрема, Сполучені Штати) технічна та методологічна «метафора», яка, здається, неминуче прив’язана до самого слова «деконструкція», здатна спокусити або ввести в оману. Звідси походить й дискусія, яка розгорнулася в тих самих колах: чи може деконструкція стати методологією читання та інтерпретації? Чи може вона, таким чином, дозволити академічним інституціям себе реапропріювати та приручити?
Недостатньо сказати, що деконструкція не змогла би звестися до якоїсь методологічної інструментальності, до набору транспонованих правил і процедур. Недостатньо сказати, що кожна «подія» деконструкції лишається одиничною, або, принаймні, якомога подібнішою до чогось на кшталт ідіоми та підпису. Також необхідно би уточнити, що деконструкція − це навіть не акт і не операція. Не лише через те, що в ній міститься якийсь елемент «пасивності» або «терпіння» (більш пасивне ніж пасивність, сказав би Бланшо, ніж пасивність на противагу активності). І не лише через те, що вона не належить суб’єкту (індивідуальному або колективному), який володів би ініціативою і застосував би її до об’єкта, тексту, теми тощо. Деконструкція має місце, це подія, яка не очікує на розмірковування, свідомість чи організацію суб’єкта або навіть сучасності. Це деконструюється. Це − не є тут безособовою річчю, яку можна протиставити би певній еґологічній суб’єктивності. Це в деконструкції (в словнику Littré сказано: «деконструюватися… втрачати власну конструкцію»). І саме «se» [-ся] у «деконструюватися» [se déconstruire], яке не є зворотністю певного Я чи свідомості, містить в собі всю загадку. Я помічаю, дорогий друже, що, намагаючись прояснити слово з наміром допомогти його перекладу, я тим лише примножую труднощі: неможливе «завдання перекладача» (Беньямін) − ось що також означає «деконструкція».
Якщо деконструкція повсюди має місце, де це має місце, де є щось (і це, відповідно, не обмежується сенсом або текстом у звичайному і книжковому розумінні цього останнього слова), залишається замислитися над тим, що відбувається сьогодні, в нашому світі і в «сучасності», у мить, коли деконструкція стає мотивом, зі своїм словом, своїми особливими темами, своєю мобільною стратегією і т.ін. Я не маю простої і формалізованої відповіді на це питання. Всі мої спроби − це спроби, спрямовані на те, щоби розібратися з цим безмірним питання. Вони є радше його стриманими симптомами, так само як і спроби інтерпретації. Я навіть не наважуюся сказати, дотримуючись гайдеґґерівської схеми, що ми знаходимось в «епосі» буття-в-деконструкції, певного буття-в-деконструкції, яке немовби одночасно маніфестується або приховується в інших «епохах». Ця думка про «епоху», і особливо про збирання долі буття, єдності його призначення або його розподілення (Schicken, Geschick), за жодних умов не надасть місця деякій впевненості.
Якщо бути дуже схематичним, я сказав би, що складність визначити, а отже, і перекласти слово «деконструкція» полягає в тому, що всі предикати, всі визначаючі поняття, всі лексичні значення і навіть синтаксичні артикуляції, які на мить здаються відповідними цьому визначенню і цьому перекладу, також деконструйовані або такі, що піддаються деконструкції, прямо чи опосередковано і т.ін. І це підходить слову, самій єдності слова деконструкція, як і будь-якого слова. У праці «Про граматологію» під питання ставилась єдність «слово» і всі привілеї, які зазвичай визнані за ним, особливо в його номінальній формі. Отже, тому лише дискурс, або точніше письмо, може доповнювати [suppléer] цю нездатність слова бути достатнім для «думки». Будь-яке речення на кшталт «деконструкція є Х» або «деконструкція не є Х» a priori втрачає правильність, скажімо так, − воно, щонайменше, хибне. Ви знаєте, що одна з головних цілей того, що називається в текстах «деконструкцією», − це якраз делімітація онтологічного, і насамперед цієї третьої особи теперішнього часу дійсного способу: S є P.
Слово «деконструкція», як і будь-яке інше, набуває власної значущості лише у власному записі до ланцюжку можливих субститутів, у те, що так погідно називають «контекстом». Для мене, для того, що я намагався або досі намагаюся написати, воно мене цікавило лише в певному контексті, в якому воно заміщує і дозволяє себе визначати багатьом іншим словам, як-от: «écriture» [письмо], «trace» [слід], «différance» [рознесення], «supplément» [доповнення, заповнення], «hymen» [гімен], «pharmakon» [фармакон], «marge» [край, поле, межа], «entame» [злом, починання, зачаток, зачин, різ], «parergon» [парергон] та ін. Цей перелік, за визначенням, не може бути вичерпним, і я лише навів деякі назви – цього недостатньо і це зроблено виключно з міркувань економії. Насправді, варто було би навести фрази і сполучення фраз, які, своєю чергою, визначають ці назви в деяких моїх текстах.
Чим деконструкція не є? та всім!
Що таке деконструкція? та ніщо!
Враховуючи всі ці причини, я не думаю, що це вдале слово [un bon mot]. Перш за все, воно негарне. Безумовно, воно виконало певні послуги в чітко визначеній ситуації. Щоби з’ясувати, що вписало його до ланцюжка можливих субститутів, незважаючи на його суттєву недосконалість, довелося би проаналізувати і деконструювати цю «чітко визначену ситуацію». Це складно, і не тут я зроблю це.
Іще одне слово на завершення, бо цей лист і без того вже занадто довгий. Я не вважаю, що переклад є вторинною і похідною подією відносно мови чи тексту оригінала. І як я щойно зауважив, «деконструкція» – це слово, яке по суті заміщене в ланцюжку субститутів. І це також може бути зроблено з однієї мови на іншу. Шанс для (la) «деконструкції» – це якби в японській мові виявилося або винайшлося інше слово (те саме й інакше), щоби висловити те саме (те саме й інакше), щоби говорити про деконструкцію і вивести її в інше місце, написати її і переписати. В слові, яке було би ще й красивішим.
Коли я говорю про це письмо іншого, яке було би красивішим, я, очевидно, маю на увазі переклад як ризик і шанс поеми. Як перекласти «поему», якусь «поему»?
(…) Прийміть засвідчення, шановний професоре Ізутцу, моєї вдячності і моїх найсердечніших почуттів.
[1] Цей лист, який спершу опубліковано, як і передбачалося, японською, а потім іншими мовами, з’явився французькою в Le Promeneur, XLII, середина жовтня 1985 року. Тошіхіко Ізутцу – відомий японський ісламолог.
[2] Додам, що «деконструкція» наступної статті є досить цікавою:
«ДЕКОНСТРУКЦІЯ.
Дія з деконструювання, з розбору частин цілого. Деконструкція споруди. Деконструкція машини.
Граматика: зміщення, якому піддають слова, з яких складається фраза, написана іноземною мовою, порушуючи, правда, синтаксис цієї мови, водночас наближуючись до синтаксису рідної мови (la langue maternelle), з метою краще схопити сенс, який наводиться словами у фразі. Цей термін позначає саме те, що більшість граматиків неправильно називають «Конструкцією»; бо в будь-якого автора всі речення, сконструйовані відповідно до духу його національної мови; що робить іноземець, коли намагається зрозуміти, перекласти цього автора? Він деконструює фрази, розбирає слова, згідно з духом чужої мови; або, якщо ми хочемо уникнути плутанини в термінах, є Деконструкція відносно мови автора, якого перекладають, і Конструкція відносно мови перекладача» (Dictionnaire Bescherelle, Garnier, 1873, 15 édit).
[3] Désédimenter або dé-sédimenter – неологізм, який містить значення: де-напластувати, де-нашарувати, де-розшарувати; від le sediment – осад, накип; la sedimentation – виділення-відкладання осаду-накипу; sedimenter – осідати. Наприклад: «il faut dé-sédimenter “quatre mille ans d’écriture linéaire”» / «необхідно зняти ґрунтові нашарування “чотирьох тисячоліть лінійного письма”» (Derrida J. De la grammatologie. Paris : Les éditions de Minuit, 1967. P. 128) [прим. пер].
[4] Див. «Comment ne pas parler. Dénégations» (Як уникнути розмову: Денегації).
