Ізабель Альфандарі «Жак Дерріда і філософія в Америці»

Ми продовжуємо авторську рубрику Вадима Мірошниченка «Партизани культури» публікацією роботи Ізабель Альфандарі «Жак Дерріда і філософія в Америці». Це перший переклад українською мовою робіт відомої французької філософині та психоаналітикині.

Цей текст мав стати частиною спільного проєкту польського часопису «Pomiędzy» та українського журналу «ХаНЖа» (Художньо-науковий журнал). Внаслідок енігматичних причин проєкт опинився в архіві.

Публікується зі згоди авторки.

Переклад з англійської: Роксана Окунєва та Вадим Мірошниченко

Літературна редакція: Ольга Піскунова, Альона Грузіна

Фото на обкладинці надано Ізабель Альфандарі

У цій роботі я б хотіла звернутися до питання про особливе амбівалентне ставлення Жака Дерріда до Америки. Висвітлення того, що саме я маю на увазі під «Америкою», звичайно, і буде предметом дослідження. Я стверджую, що «Америка» не є знаковою серед багатьох інших тем у філософському письмі Дерріда, що «Америка» як текст відіграє певну роль у його творах та його критиці метафізики. Під «Америкою» я розумію текст, назву тексту, як це визначив Дерріда в Limited Inc. [1]: «Те, що я називаю “текстом”, передбачає всі структури, які називаються “реальними”, “економічними”, “історичними”, соціально-інституційними, коротше кажучи, усі можливі референти. Інший спосіб ще раз нагадати, що “поза текстом нічого немає”» [2]. Я хотіла б наголосити на відносній відсутності американського тексту в цілому та піддати сумніву радикальне мовчання одного з найважливіших його аспектів (а саме американської філософії) у роботі Дерріда, або того, що я б назвала його присутністю in absentia.

Прикметним для Дерріда є те, що Америка не видається місцем для філософії, принаймні для її власної філософії. Сполучені Штати не є філософською нацією. Американцям не було призначено здійснювати метафізичну програму; американська англійська, якою поступово почав говорити Жак Дерріда, це не німецька – мова, яку Гегель вважав природною мовою філософії. Тому Америка – це місце, де могла б з’явитися та процвітати антиесенціалістська критика метафізики Дерріда, місце випадкового вибору для його життя і творчості.

Я б хотіла зробити невеликий відступ і розповісти коротку історію, яку вважаю досить показовою. Одного разу я спілкувалася з подругою Жака Дерріда і сказала їй, що незабаром відвідуватиму конференцію, присвячену Дерріда й Америці, в Дубліні, де розглядатиму питання про нього й американську філософію. Її миттєва реакція була: «Ah bien sûr, il ne connaissait rien à cela» («О, звичайно, він же нічого про це не знав»). Мене зачарувало і спантеличило те, наскільки очевидною здалася її відповідь навіть мені: Дерріда й американська філософія – слова просто непоєднувані. Зараз я задаюся питанням, чому Жак Дерріда виявляв так мало інтересу до цієї іншої філософської традиції? Викликає питання неймовірність, або навіть неможливість сформулювати деррідіанськими термінами цю відсутність поєднання.

РАДИКАЛЬНЕ МОВЧАННЯ

Дерріда майже не посилається на американських філософів. Навіть коли він брав участь у контроверсійній дискусії з американцем Джоном Р. Серлєм, то робив це опосередковано, через британського мислителя Джона Л. Остіна. Цей філософський диспут був фактично єдиним випадком діалогу Дерріда з американським філософом. Прочитавши англійський переклад (1977) статті Дерріда «Signature Événement Contexte» [3], вперше опублікованої 1971 р., в якій французький філософ обговорював теорію мовних актів Джона Л. Остіна, Джон Р. Серль, американський учень Остіна, бурхливо звинуватив його [Дерріда] у неправильному прочитанні («Reiterating the Differences: A Reply to Derrida») [4]. Відповідаючи Серлю, Дерріда написав досить іронічну та різку статтю під назвою «Limited Inc a b c…», яку Сем Вебер переклав англійською і яка дуже образила її адресата. Цікаво, що Дерріда навмисно не звертався до Серля як до американського філософа. Одного разу Дерріда навіть відмовив йому у філософських регаліях та імені [5], коли звинуватив Серля в тому, що той (на відміну від самого Дерріда) навіть непомітно для самого себе відтворив манери та методи континентальної філософії:

Серль писав: «Я думаю, було б помилкою розглядати обговорення Жаком Дерріда Остіна як протистояння двох видатних філософських традицій». Я погоджуюсь із посланням, якщо не з наміром цієї заяви, оскільки чітко дав зрозуміти, що іноді відчував себе, як це не парадоксально, ближчим до Остіна, ніж до певної континентальної традиції, від якої Серль, навпаки, успадкував численні дії і логіку, яку я намагаюся деконструювати. Тепер я маю додати таке: часто саме тому, що «Серль» ігнорує цю традицію або вдає, що не бере її до уваги, він сліпо перебуває в її полоні, повторюючи її найпроблематичніші кроки, не відповідаючи на елементарні, критичні запитання, не говорячи вже про деконструктивні. Саме тому, принаймні на вигляд, «Я» більш історик, «Я» менш пасивний, більш уважний і більш «деконструктивний» спадкоємець так званої традиції. І тому, можливо, нехай це теж прозвучить парадоксально, більш далекий до цієї традиції. Я взяв у лапки «Серль» і «Я» для того, щоб зауважити, що крім цих індексів, я спрямований на тенденції, типи, стилі або ситуації, а не на людей [6].

Про існування специфічної американської філософської традиції як такої майже не відомо на континенті. Американська філософія мало викладається і навіть не визнається. Зараз я хочу взяти під сумнів причини того явища, яке називаю радикальним мовчанням Жака Дерріда стосовно американської філософії. Бо, на мою думку, деконструкція все ж таки присутня у так званій американській філософській традиції, незалежно від того, визнають це коментатори чи ні. Можна встановити тісний зв’язок між критичною оцінкою метафізики, яку надавав Дерріда, і власним трактуванням її трансценденталістами. Емерсон, як і Торо, почав підривати європейську спадщину у своїх працях: Система з великої літери «С» зазнала серйозних наступів у філософському стилі Емерсона або в загальній нестабільності Торо в його Уолдені. Неоднозначна оцінка Емерсоном метафізики спостерігається в його неуважності у читанні, цитуванні та жонглюванні словами своїх європейських попередників. Підхід Емерсона до цитування, який полягає у використанні та обговоренні аргументів без посилання на авторів і джерела, є передвісником деррідіанської практики й основ теорії деконтекстуалізації. Більше того, встановлений і добре задокументований вплив Емерсона на формування поглядів Ніцше може продемонструвати існування таємних зв’язків, що об’єднують попередників деконструкції та сучасних деконструктивістів. Ніцше читав німецькі переклади есеїв Емерсона, занотовував уривки з «Історії» та «Довіри до себе» у свої щоденники, а про Есеї писав, що ніколи ще не «почувався у книзі так, як удома». Деконструкція Дерріда може мати більше спільного з американськими філософськими висловлюваннями, ніж можна було б подумати. Один сучасний американський філософ, Річард Рорті, який коментує праці Жака Дерріда і захоплюється ними, у своїй книзі Objectivism, Relativism and Truth [7] стверджує, що існує спільність їхніх антиесенціалістських позицій.

Звісно, було б несправедливим звинувачувати Дерріда в тому, що він ігнорував традицію, переважно невідому його колегам – європейським філософам. Проте він, більше за будь-кого зі своїх попередників чи сучасників, мав особисті стосунки з країною та мовою американських філософів. Причини, чому Дерріда ніколи не цікавився читанням або (якщо він таки це робив) коментуванням текстів американських філософів, залишаються невизначеними. Але наявність радикального мовчання Дерріда щодо американської філософії як такої, заслуговує подальшого розгляду. І навпаки, сучасні американські філософи, за винятком Річарда Рорті, майже не згадують імені Дерріда, або коли таки роблять це, то красномовно вдають, що не знайомі з його теоріями. Досить типовим прикладом можна назвати ситуацію зі Стенлі Кавеллом, який у своїй передмові до Senses of Walden (1972) [8], навіть у переглянутих і виправлених виданнях (1992), торкаючись того, що він називає «відмежуванням письма від мовлення», не обговорює ані позиції Дерріда, ані позиції Леві-Стросса, хоча він, Кавелл, зазвичай не цурається участі в інтелектуальних дискусіях будь-якого роду. Кавелл пояснює це відсутністю того, що він називає достатньо глибоким розумінням аргументів цих філософів: «Я допоки не знаю або не розумію відповідних поглядів цих авторів настільки добре, щоб заперечувати їх або погоджуватися з ними» [9]. Це парадоксальна та фруструюча позиція, вона полягає в цитуванні мислителів з метою відкинути їхні внески: це можна розцінювати як гірку реакцію Кавелла на свідоме ігнорування Дерріда текстів своїх американських колег.

Я припускаю, що радикальне мовчання Дерріда з приводу американської філософії не походить від навмисного рішення не читати американських мислителів. Я думаю, що те, що демонструє ставлення Дерріда – це ідея та прочитання «Америки» як майбутнього тексту, а не його зневага до американської культури та письма. Насправді, «Америка» означала для нього зміщення та розпад: біографічне, академічне та видавниче зміщення, а також теоретичний розпад європейського логосу. Америка – це місце, де метафізична традиція Старого континенту могла би бути викоренена. І справді, у Сполучених Штатах Дерріда шукав притулку, академічного притулку, а також визнання. Говорячи про це, ніколи не слід забувати, що автор роботи Про граматологію не був призначений професором університету у французькій Академії. Ecole Normale або Ecole des Hautes Etudes en Sciences Sociales, не кажучи вже про Collège International de Philosophie, який він сам заснував, – це престижні французькі інституції, а не університети як такі. Америка була місцем, де ім’я Дерріда філософськи резонувало за межами Франції, де він став професором у повному значенні цього титулу.

Деррідіанське поняття контексту може бути корисним для розгляду питання про ігнорування Дерріда американського тексту. Дерріда навряд чи колись відверто намагався вписати деконструкцію в рамки американської історії. Як і Поль де Ман, якого спільний друг назвав «Гельдерліном в Америці», Дерріда там був поза контекстом. Зі зрозумілих причин Дерріда мусив будь-якими способами протистояти американському тексту: він не міг дозволити американському тексту втрутитися у свою власну деконструктивну діяльність. Щоб текст метафізики було вирвано з контексту і викоренено, Дерріда потрібно було до певної міри підтримувати фікцію «Америки» як цієї позаконтекстної текстуальності. І він так і зробив. Що йому варто було б проігнорувати щодо Америки, так це радикальну критику нею європейської спадщини та, за тією ж етимологічною ознакою, саме її коріння. Не зважаючи на боротьбу з ідеєю походження, Дерріда не міг допустити обтяження цим іншим текстом, чи бути скутим ним та його майбутньою генеалогією.

БАЖАННЯ ФІКЦІЇ/АМЕРИКИ

Зараз я пропоную сконцентруватися на уривку із «Мнемосіни» – лекції in memoriam Поля де Мана, вперше прочитаній у березні 1984 р. в Єльському університеті. У ній Жак Дерріда робить загальновідоме висловлювання про Америку, а потім негайно відкидає його. У першій главі Mémoires – Pour Paul de Man [10] Дерріда починає із зізнання та міркувань про свою нездатність розповісти історію. Це означає слабкість оповідача, провал, який міг би пояснити, чому Дерріда став філософом:

Я ніколи не умів розповідати історії.

А оскільки більш за все я люблю спогади й саму Пам’ять, Мнемосіну, я завжди сприймав цю нездатність, як своєрідну неповноцінність. Чому я позбавлений [дару] розповіді? Чому я не отримав цей дар? Чому я так і не отримав його від Мнемосіни, tes tôn Mousôn metros (цей дар матері Муз), матері всіх муз, як згадує Сократ в Теететі (191b)? Дар (doron) Мнемосіни, за Сократом, подібний до воску, на якому все, що ми бажаємо зберегти в пам’яті вирізьблено рельєфом, щоби лишити мітку, наприклад, від каблучок, обручок або печаток. Ми зберігаємо нашу пам’ять і наше знання про них; ми можемо говорити про них і віддати їм належне, допоки на них можна прочитати образ (eidolon).

Але що відбувається, коли коханий Мнемосіни не отримав дару оповіді? Коли він не знає, як розповісти історію? Коли саме через те, що він зберігає пам’ять, він втрачає оповідь? [11]

Те, що стосується Америки й деконструкції, може бути нерелевантним для цього первинного визнання слабкості або розчарування. Сам, будучи слабким оповідачем, Дерріда міг би відрізнити хорошу історію від поганої: те, що насправді робить деконструкція – це підриває перебільшене оповідання метафізики, відкидаючи історію філософії як оповідь. Деррідіанський метод полягає в обґрунтуванні метафізики як самолегітимізуючого дискурсу логосу.

На наступних сторінках цієї першої глави Mémoires Дерріда чітко пов’язує свою нездатність розповідати історії з історією своїх особистих стосунків з Америкою. Те, що можна прийняти за звичайну біографічну нотатку, виявляється розповіддю, наділеною вирішальним змістом: «Серед історій, які я ніколи не зможу розповісти, незважаючи на збережене мною бажання, – історія всіх тих подорожей, які ведуть мене сюди. Не лише ті, які вже давно тягли мене до Америки, але особливо ті, які покликали мене на зустріч із вами сьогодні» [12]. Дерріда висловлює свою нездатність розповісти історію про свої американські подорожі та візити, тим самим визнаючи свій ранній стійкий потяг до новознайденої землі: «[malgré] le désir que j’en garde» («[незважаючи на] збережене мною бажання»). Це дуже неоднозначний французький вислів, який можна розуміти і як: «[незважаючи на] збережене мною бажання» (розповісти); і як: «[незважаючи на] збережене мною бажання» (Америки). Причиною бажання Америки для Дерріда була можливість залишатися незрозумілим. Бажання Дерріда розповідати історії не можна відділити навіть на синтаксичному рівні від його бажання Америки. Америка метонімічно маніфестує для нього бажання. Зрозуміло, чому Дерріда задумався про переїзд до Сполучених Штатів: Америка була саме тим місцем, куди слід було відправитися. І справді, Дерріда продовжував перетинати Атлантику все своє життя після свого першого візиту до Сполучених Штатів у 1956 р., коли він перебував у Гарварді як special auditor, читаючи Джеймса Джойса в Бібліотеці Уайденера, розташованій на території кампусу.

Спрямування деконструкції до Америки спочатку стверджується, потім негайно ставиться під сумнів і, нарешті, заперечується. Цей подвійний суперечливий жест є досить типовим з огляду на амбівалентне ставлення Дерріда до Америки. Америка може розглядатися як місце, з якого можна видалити себе; місце, що прагне бути звільненим, оскільки не має центру як такого і центру, який фактично існує.

Це численні переплетіння, вони ніде не сходяться, ані в точці, ані в пам’яті. Одиничної пам’яті не існує. Більше того, всупереч панівній думці, деконструкція не експортується з Європи до Сполучених Штатів. У цій країні деконструкція має декілька самобутніх конфігурацій, які, в свою чергу – і є багато ознак цього – здійснюють особливий вплив на Європу та інші країни світу. Нам потрібно дослідити силу цього випромінювання (radiation), джерелом якого є Америка, у всіх його вимірах (політичному, технологічному, економічному, лінгвістичному, видавничому, академічному тощо). Як відзначив Умберто Еко в інтерв’ю газеті Liberation (20–21 серпня 1983 р.), деконструкція в Європі є своєрідним гібридним поштовхом, який зазвичай сприймається як американський ярлик для деяких теорем, дискурсів або школи. І в цьому можна легко пересвідчитися, особливо в Англії, Німеччині та Італії. Але чи є для цього відповідне місце, відповідна історія? Я вважаю, що вона складається з переносу (transference) і його поглибленного продумування в усіх сенсах, які це слово набуває в більше ніж одній мові, і перш за все в перенесенні між мовами. Якби мені довелося ризикнути й надати одне визначення деконструкції, коротке, еліптичне, вправне як пароль, я би сказав просто і не вагаючись: plus d’une langue – і більше однієї мови, і не більше ніж мова. Насправді це навіть не речення. Це сентенційно (sentencieux), але безглуздо, якщо слова, як це, принаймні, було б за Остіном, самі по собі не мають значення. Що має сенс, так це речення (сентенція). Скільки сентенцій можна утворити за допомогою «деконструкції»? [13]

Навіть якщо внесок Дерріда в історію деконструкції міг би певною мірою мати позначку «Made in America», деконструкцію як таку не можна вважати американським брендом. Як і сама мова, перефразовуючи Жака Дерріда щодо Пауля Целана, деконструкція не є власністю: «la déconstruction n’appartient pas». Деконструкція не належить ні країні, ні континенту, ні народові, ні Обраному народові, ні конкретній мові (німецькій). Цікаво, що слово «випромінювання» (radiation) таємно перегукується зі словом традиція (tradition), яке Дерріда, будучи нечутливим до ідеї існування американської традиції, не висловлює.

Однак дозвольте трохи зупинитися на слові, яке Дерріда вимовляє та коментує: французьке слово «transfert» (перенесення), безумовно, виявиться полісемічним у перекладі, будучи найбільш багатозначним у французькій мові: як Дерріда припускає, «transfert» відноситься як до лінгвістичного перекладу, так і до психоаналітичного перенесення, це відносини, що значною мірою базуються на радикальному та ствердному незнанні Іншого. Ubertragung – термін, створений Зигмундом Фройдом для опису конститутивного процесу аналітичного лікування, що характеризується несвідомим перенаправленням почуттів від одного об’єкта до іншого. Одним із визначень для перенесення є «перенаправлення на новий об’єкт почуттів та бажань, особливо тих, що несвідомо утримуються з дитинства» [14]. Деконструкція невіддільна ані від процесу перекладу, ані від цього перенесення, обидва передбачають перенаправлення значення/почуття, архаїчне або багатогранне тяжіння до несхожого (почасти, випадкового) об’єкта. Імовірно, цим об’єктом могла би бути Америка. Але причина, через яку Америка не може ототожнюватися з деконструкцією, полягає в тому, що деконструкцію неможливо знайти, вона трапляється лише мимохідь як швидкоплинний процес або первісна подія.

Серія історичних взаємин все ще може пов’язувати деконструкцію з Америкою. Причини цих взаємин можна швидко перелічити. По-перше, Америка, тобто Сполучені Штати, є місцем історичного вільнодумства й différance від європейських політичних та, я б іще додала, філософських цінностей. Історично відомо, що Америка – це місце, де політичну вигадку (fiction) перетворили на реальність у формі перформативної Декларації незалежності, яку Дерріда ретельно прокоментував. Америка базується на ідеї релігійного та політичного вільнодумства, вона є місцем, де вільнодумство реалізувалося і трансформувалося в політичну систему. Америка переважно, якщо не вирішально, сприяла виникненню західно-демократичної моделі, в якій Дерріда, власне, і бачить умову можливості літератури. Таким чином, фікція, безсумнівно, є американською темою. «Література – сучасний винахід, вона вписана в умови та інституції, які, дотримуючись саме цієї риси, в принципі забезпечують її правом говорити все. Таким чином, література пов’язує своє існування з певною відсутністю цензури, з простором демократичних свобод (свобода друку, свобода думки та ін.). Немає літератури без демократії, демократія відсутня без літератури […] Ми в жодному випадку не можемо відокремити одне від іншого» [15].

По-друге, Америка – це країна « plus d’une langue» як за визначенням, так і за випадком: Америка – це більше, ніж просто космополітична нація іммігрантів, що розмовляють ламаною англійською, це країна, де самі носії мови виявляються білінгвальними у своїй власній рідній мові, тобто в американській англійській та диференційованій версії англійської, відповідно до того, як Дерріда описував власне ставлення до французької мови як єврей, який народився в Алжирі: «У мене є лише одна мова; і вона не моя» [16].

Жак Дерріда цілком усвідомлював вплив та опір деконструкції у Сполучених Штатах. Як видно нижче з уривку з «Мнемосіни», Дерріда правильно вловив американський контекст, навіть якщо не часто мав із ним справу. Як читач The Wall Street Journal, New Yorker або New York Review of Books, він міг бачити політичні аспекти деконструкції; будучи знавцем американського суспільства, він з обережністю ставився до форм «деконструктивістської теології», коли справа доходила до її релігійних аспектів, а також він наголошував на тривожних і потужних побічних ефектах деконструкції в американських академічних колах:

деконструкція все більше і більше стає дискурсом і практикою стосовно академічної інституції, професіоналізації та відомчих структур, які більше не можуть її стримувати. І коли професійні філософи вдають, що хвилюються з приводу розвитку деконструкції на факультетах літератури, навіть звинувачують у філософській наївності бідолашних літературознавців, ви легко можете зробити власні висновки – та одразу їх перевірити – що Серль, Данто та інші так нервують через те, що відбувається навколо них, з їхніми колегами, асистентами або студентами філософських факультетів) [17].

У цьому уривку Дерріда натякає на те, як саме деконструкція вплинула на американський філософський світ та поставила під сумнів raison d’être галузей знань. Жак Дерріда дійсно втручався в американську філософію не безпосередньо, але при цьому не менш реально. Батько деконструкції був опосередковано відповідальним за низку суперечок та перевизначень в американській філософії, межі та проблеми якої деконструкція, як правило, розмивала. Навіть без прямої конфронтації зі своїми колегами, Дерріда увірвався у сферу американської філософії, за що його атакували, звинувачуючи у вторгненні в зону символічної власності. Деконструкція не могла розташовуватися ані в межах академічних факультетів, ані в національних або навіть континентальних межах. Оскільки деконструкція проникає всюди, вона здатна переробити карту американського академічного світу та перевизначити умови філософських дискусій.

СТЕРТА АМЕРИКА

Ось ключовий фрагмент щодо предмету нашого дослідження:

Якби мене не так часто асоціювали з цією пригодницькою авантюрою деконструкції, то я би з усмішкою ризикнув висунути гіпотезу: Америка – це деконструкція (l’Amérique, mais c’est la déconstruction). Згідно з цією гіпотезою Америка була би власним іменем деконструкції в дії, її прізвищем, її топонімікою, її мовою і місцем, її основним розташуванням. Як надати визначення Сполученим Штатам сьогодні, не залучивши до опису таке: це той історичний простір, який сьогодні в усіх своїх вимірах і в усіх своїх проявах демонстрації сили, без сумніву, розкривається як найбільш чутливий, сприйнятливий і чуйний простір з усіх тем і дій деконструкції. Оскільки такий простір репрезентує та організовує, в цьому випадку, значне скупчення у світі, його не можна сформулювати не залучивши принаймні цей симптом (якщо ми можемо говорити про симптоми) в його визначення. У війні, яка лютує через предмет деконструкції, немає фронту, у ній взагалі немає фронтів. Але якби вони були, то всі ішли через Сполучені Штати. Вони стануть визначальними для долі Америки і, якщо відверто, для її поділу. Але завдяки «Деконструкції» ми навчилися відмовлятися від усіх цих швидких привласнень власних імен. Отже, мою гіпотезу потрібно відкинути. Ані деконструкція не є власним іменем, ані Америка не є власним іменем деконструкції. Натомість зазначимо: деконструкція та Америка – дві відкриті множини, які частково перетинаються у відповідності до алегорико-метонімічної фігури. У цій фіктивній правді «Америка» стане назвою для нового роману, в якому йтиметься про історію деконструкції і деконструкцію історії. Ось чому я вирішив не говорити з вами про «деконструкцію в Америці» [18].

Америка позначена тропом, який варто дослідити: претериція. Це прочитання є тим більш виправданим, оскільки решта лекції Дерріда зосереджена на іншому риторичному прийомі де Мана: просопопеї. Крім того, претериція піддається прочитанню як риторична модальність заперечення. Співвідношення деконструкції та Америки фільтрується через претерицію, яка полягає у висуненні на перший план того, що Дерріда називає «гіпотезою», щоб (якнайкраще) її відхилити. Претериція – троп, у якому оратор наполягає на тому, з чим він нібито не збирається мати справу. Термін «претериція» походить від латинського дієслова: praetereo, ire, що означає, по-перше, заперечувати, по-друге, оминати, залишати осторонь, не кажучи вже про мовчання. Словник Littré, до якого так любив звертатися Дерріда, дає таке визначення для prétérition: «1) Дія замовчування, зберігання тиші; 2) Риторична фігура за допомогою якої ми вдаємо, ніби пропускаємо обмеження, на яких наполягаємо; 3) Судова термінологія. Пропускання належного спадкоємця заповіту». Цікаво, що, спираючись на лінгвістичний принцип заперечення, претериція виступає у мові суттєвою ознакою матеріального письма: можливість виписувати слово лише для того, щоб його викреслити. Я припускаю, що Америка помітно викреслена в дискурсі Дерріда: Америка стирається у Дерріда.

Запереченням гіпотези Жак Дерріда у своїх текстах безсумнівно обґрунтовує необхідність стримування Америки. Досі лишається питання: чому взагалі висувається така гіпотеза? Моя попередня відповідь: сам Дерріда не міг нічого вдіяти і не встояв перед спокусою. Прикметно: коли він посилається на те, що називає «історичним простором», то заміняє назву «Америка» на Сполучені Штати. Однак весь абзац базується на умові, яка не виконується; умові, яку французькі граматики називають l’irréel du présent: «Si j’étais moins souvent associé» («Якби мене не так часто асоціювали»). Тож цілий уривок піддається читанню як фікція. Чому Дерріда має право стверджувати американськість деконструкції, якщо його ім’я не так часто ототожнювали з цим? Основний аргумент пов’язаний з оманливою силою імені. Причина, чому «l’Amérique mais ce n’est pas la deconstruction» [19] (можна було б багато сказати щодо протиставного сполучника «mais», який передбачає певне заперечення, Дерріда навмисно виділив детермінант курсивом), у тому, що деконструкція багатогранна: «plus d’une langue», і я б наважилася додати, plus d’un nom (більше одного імені). Америка є ім’ям деконструкції не менше, ніж сам Дерріда. Імена – оманливі атрибути, які потрібно тимчасово прибрати, щоб деконструкція здійснилася. Чарам імені важко протидіяти, однак ілюзія сутності, яку присвоєння імен надає процесу, що не може бути обмежений, виявляється контрпродуктивною. Жак Дерріда, безумовно, не ім’я деконструкції. Оскільки його ім’я ототожнюється з деконструкцією, Дерріда не відчував, що має право пропонувати або заміняти його на будь-яке інше.

Проте, до гіпотези слід ставитися серйозно, бо насправді це більше, ніж тимчасовий інтелектуальний процес. Він дозволяє з’явитися безособовому та вигаданому режиму, який нагадує те, що Дерріда у Passions [20] називає голосом. Голос дає змогу промовцю/промовиці, не виступаючи від свого імені, вимовляти слова та передавати значення, не будучи з ними [словами] асоційованим. Це дозволяє оратору відмежуватись від того, про що він говорить. У цьому сенсі гіпотеза може бути іншою назвою фікції. Деконструкція не може бути названа, принаймні не остаточно. Ім’я – це основа фікції, основна фікція, тобто фікція сутності. «Америка» – назва деконструкції як неможливої фікції. Якби деконструкція мала ім’я, а точніше нікнейм, ним точно було б «Америка». І все ж «Америці» не можна дозволити з’являтися у творах Дерріда, окрім як гіпотетично, в негативному повороті до претериції, заперечення. Інтерпретація жесту Дерріда у світлі нарису Фройда «Die Verneinung» [21] 1925 р. може допомогти краще зрозуміти як його критичну функцію, так і засадниче значення для його філософії: «Ось чому я вирішив не говорити з вами про “деконструкцію в Америці”».

З огляду на те, що завдання інтелектуальної функції судження – стверджувати або заперечувати зміст думки, вищезгадані зауваження привели нас до виявлення психологічного походження цієї функції. Заперечувати щось у судженнях, в основному означає: це те, що я волів би подавити. Негативне судження є інтелектуальним замінником витіснення; його «ні» є брендом, сертифікатом походження, який можна порівняти з позначкою «Made in Germany». Через символ негації думка звільняється від меж витісненого і збагачується необхідним для свого здійснення змістом.

Маргінальний статус Америки в роботах Дерріда не слід трактувати неправильно. Тому що цей завуальований та порожній, пригнічений об’єкт і є тим, що дозволяє вільно відтворити деконструктивний дискурс. Америка – це ім’я фікції та сама фікція, оповідь, яку Жак Дерріда може собі уявити, але це не історія, яку можна розповідати довше ніж один абзац. Отже, повернення витісненого набуває форми раптової фікції, une hypothèse. У роботах Дерріда «Америка» постає як фікція безумовного. Але, звичайно, Америка Дерріда – це не Сполучені Штати. Чи існує взагалі «Америка»? Америка – це вигадка, що передається з покоління в покоління відтоді, як Христофор Колумб відкрив континент, який прийняв за Індію, це також те, що Рорті називає «інтенціональним об’єктом». Однією з умов деконструктивного процесу могло би бути витіснення «Америки» як тексту і, зрештою, витіснення американської філософії.

Ізабель Альфандарі

професорка американської літератури в Université Sorbonne Nouvelle. Серед її праць відзначимо: «Derrida – Lacan: L’écriture entre psychanalyse et déconstruction» (2016); «Science et fiction chez Freud. Quelle épistémologie pour la psychanalyse?» (2021); «La littérature sans condition» (2021).

Примітки та коментарі

1. Назва роботи Жака Дерріда «Limited Inc.» перекладається/розшифровується як «Товариство з обмеженою відповідальністю», відповідно, стаття із цієї книги «Limited Inc a b c…» – «Товариство з обмеженою відповідальністю a b c…».
2. Derrida, Jacques. (1988). Limited Inc. Evanston: Northwestern University Press. P. 148.
3. «Підпис Подія Контекст».
4. «Повернення до відмінності: відповідь для Дерріда». Searle, John. (1977). Reiterating the Differences: A Reply to Derrida. Glyph. 1: 198–208.
5. В «Limited Inc a b c…» Жак Дерріда звертався до Джона Р. Серля, як до певної колективної сутності «„Société à responsabilité limitée» або скорочено Sarl.
6. Derrida, Jacques. (1988). Limited Inc. Evanston: Northwestern University Press. P. 130–131.
7. «Об’єктивізм, релятивізм та істина».
8. «Почуття Уолдена».
9. Cavell, Stanley. (1992). Senses of Walden. Chicago and London: University of Chicago Press. P. xiv.
10. В назві цієї роботи Жака Дерріда потрібно враховувати різні значення слова mémoires (фр.): мемуари, пам’ять (в множині); mémoire (в однині, чоловічий рід) також слід розуміти в значенні дипломної роботи.
11. Derrida, Jacques. (1989). Memoires for Paul de Man. Revised edition. New York: Columbia University Press. Р. 3.
12. Derrida, Jacques. (1989). Memoires for Paul de Man. Revised edition. New York: Columbia University Press. Р. 11–12.
13. Derrida, Jacques. (1989). Memoires for Paul de Man. Revised edition. New York: Columbia University Press. Р. 14–15.
14. Webster’s New Collegiate Dictionary (8th ed.). 1976.
15. Derrida, Jacques. (1993). Passions . Paris: Galilée. Р. 64–65.
16. Derrida, Jacques. (1998). Monolingualism of the Other Or The Prosthesis of Origin. Stanford, Cal.: Stanford University Press. Р. 1.
17. Derrida, Jacques. (1989). Memoires for Paul de Man. Revised edition. New York: Columbia University Press. Р. 16–17.
18. Derrida, Jacques. (1989). Memoires for Paul de Man. Revised edition. New York: Columbia University Press. Р. 18–19.
19. «Америка, але вона не є деконструкцією».
20. «Пристрасті».
21. Freud, Sigmund. (1961). Negation: The Ego and the Id and Other Works (1923–1925). London: The Hogarth Press.