Катрін Малабу. Анархізм сьогодні

Катрін Малабу – французька філософиня, професорка філософії в The European Graduate School.

З французької мови переклав Вадим Мірошниченко

Катрін Малабу – французька філософиня, професорка філософії в The European Graduate School / EGS (Visp, Switzerland) та професорка сучасної європейської філософії в Centre for Research in Modern European Philosophy (CRMEP, Kingston University, London). Серед її праць відзначимо: «Métamorphoses de l’intelligence: Que faire de leur cerveau bleu?» (Paris: PUF, 2017), «Le Plaisir effacé. Clitoris et Pensée» (Paris: Payot & Rivages, 2020), «Au voleur! Anarchisme et philosophie» (Paris: PUF, 2022), «Plasticity: The Promise of Explosion» (Edinburgh: Edinburgh University Press, 2022).


Я вдячна Les Napoleons за запрошення. У зв’язку з нагальною необхідністю, я хотіла би представити політичну думку, яка, на моє переконання, є однією з найрадикальніших, якщо не найрадикальнішою – анархізм. Я говорю: «у всій її нагальній необхідності», – адже її сенс і контексти, в яких вона розгортається сьогодні, значно відрізняються від тих, які супроводжували її появу в ХІХ столітті.

Втім для початку, я звернуся до визначення Прудона. Після цього нагадування я не вдаватимуся до довгих промов, а викладу сім коротких пропозицій для того, аби розпочати дебати. Такі пропозиції я називатиму «радикалами».

В книзі «Що таке власність?» (1840) П’єр-Жозеф Прудон радикально трансформує слово «анархія» – доволі давнє, успадковане від грецького anarkhia. Вперше задекларувавши «я – анархіст», Прудон надає слову «анархіст» значення, якого воно доти не мало.

«Якій формі правління ми надаємо перевагу?», – пише він. «О, як ви можете мене питати про таке, – відповість один з моїх молодших читачів; адже ви республіканець. – Так, я республіканець, але це слово недостатньо точне. Res Publica – це громадська справа; і ось кожен, хто бажає спільної справи в громаді, при будь-якому правлінні, може назватися республіканцем. Королі також республіканці. – Ну добре! Значить ви демократ? – Ні – Як так? Невже ви монархіст? – Ні – Конституціоналіст? – Боронь боже. – Ну, можливо, ви аристократ? – Зовсім ні – Ви бажаєте встановлення змішаної форми правління? – Менше за все. – Тоді хто ви, зрештою? – Я– анархіст. – Я вас розумію, ви іронізуєте на адресу уряду. – В жодному разі, те, що ви почули, є моїм серйозним і виваженим переконанням; хоча я великий прихильник порядку, я, утім, в повному сенсі цього слова – анархіст».[1]

Перший радикал. Анархія не є безладом, це інший вид порядку. «Анархія – це порядок без влади».

Другий радикал. Анархізм менше переймається державою або тим, що анархісти називають «урядовими упередженнями». Будь-яке правління, оскільки воно передбачає дисиметрію, розподіл на тих, хто наказує, і на тих, хто підкоряється наказам, є формою домінування. Але анархізм також веде боротьбу проти всіх механізмів домінування, які виходять за межі державної сфери. Анархістка Емма Ґольдман шкодувала за тим, що феміністки її епохи викривали лише «зовнішні тиранії», але не «внутрішніх тиранів», які панують на підприємствах, в родинах чи подружніх ліжках… Мій другий радикал можна також сформулювати наступним чином: існує тонка грань, яка відділяє веління від авторитаризму, а покірність – від рабства.

Третій радикал. Чому сьогодні ми цікавимося цим напрямком думки? Тому що ми дійшли до межі управлінства, урядовладдя (limite de la gouvernementalité). «Еманюель Макрон стикнувся з некерованою Францією» (Figaro, від 24 червня); «Вибори. Страх перед некерованою Францією», «Некерована Франція» (Télérama, обидві статті від 20 червня). Я пропоную провести розрізнення між некерованим (ingouvernable) і без-керованим (non-gouvernable). Насправді, некерований означає недисциплінований, бунтівний, непокірний. Без-керований вказує на протилежне, на те, що взагалі не стосується управління, що чуже і байдуже для логіки керування. Уособленням без‑керованого є філософ-кінік Діоген. Девізом кініка було: «змінити цінність грошей». Погодитися на те, щоб перестати карбувати обличчя правителів на монетах. Це означає: перестати вірити в те, що цінність речам надають володарі. Форма твого життя без-керована. Воно таке, яким ти його робиш. Мій третій радикал є питанням: чи є Франція некерованою, чи вона виявляє в середині себе точку без-керованості і прагнення до горизонтальності?

Четвертий радикал. Ще однією причиною цікавитися анархізмом сьогодні є горизонтальність, яка, до того ж, перебуває у кризі.

Ця криза обумовлена глобальним співіснуванням анархізму фактичного і анархізму пробудження. Фактичний анархізм. Сьогодні ми спостерігаємо загальну уберізацію життя і супутнє зникнення або скорочення соціальних послуг, так, ніби держава поступово перетворюється на порожню оболонку. Громадяни стають самоменеджерами: самі розпоряджаються  власним здоров’ям, здають в оренду свої квартири, обмінюються послугами – одним словом, стають суб’єктами капіталізму платформ. Фактично відбувається анархістський поворот в самому капіталізмі. Цей поворот, породжений фінансовою кризою 2000-х років, ознаменував перехід від нео- до ультралібералізму. Розвинутий пост‑фордистський капіталізм кінця ХХ століття ще не говорив мовою, яку економічні актори практикують сьогодні, вже не приховуючись: мовою, яка стала гегемоном анархо‑капіталізму або лібертаріанства.

Анархізм пробудження. Ряд сучасних соціальних та економічних феноменів підштовхують до дослідження нових способів організації, відмінних від державних або профспілкових, висуваючи еманспипаторний дискурс, що відрізняється від запропонованого марксизмом. Ці дискурси знаходять своє вираження в соціальних рухах, що відкидають будь-які ієрархії та домінування, які досі структурували як профспілки, так і політичні партії. Дедалі помітнішим стає підйом колективної ініціативи і експериментування з альтернативними політичними зв’язками. Приміром, стратегії захоплення, рух Жовтих жилетів і створення ZAD [2] у Франції, останніми роками урізноманітнили політичний ландшафт ефективним існуванням організацій і способів прийняття рішень, заснованих на колективній відповідальності, самоуправлінні, боротьбі, соціальному середовищі, території або структурі. Циркуляція інформації «тепер більшою мірою йде каналами, які якщо і не конкурують, то принаймні є наскрізними для профспілок, у формах горизонтальності, що протиставляються “інформаційним силосам” [3] національних організацій. Це змінює відносини діалогу між мобілізованими індивідами і групами та інституційними акторами, які мають намір колективного висловлювання» [4].

Як досягти вивільнення горизонтальності альтернативних проявів від пут анархо-капіталізму? Як ми можемо виявити різницю між ними? Четвертий радикал – це новий географічний, політичний і філософський виклик ХХІ століття.

П’ятий радикал. Існують дві вкрай різні концепції демократії. Представницька демократія, побудована на централістській парадигмі, і общинна демократія, – організована знизу відповідно до колективної політичної архітектури, моделлю якої є Комуна. Це те, що зазвичай називають демократичним федералізмом, добровільним об’єднанням всіх місцевих ініціатив.

Інтегральний або глобальний федералізм – це політична філософія, яка надихається працями П’єра-Жозефа Прудона. Він фундується на принципах субсидіарності, автономії, партисипаторності і кооперації. Ставлячи під сумнів національну державу, він опонує якобінству і націоналізму. П’ятий радикал: Європа має перейти до інтегрального, тобто радикального федералізму.

Шостий радикал. Великі анархісти часто були географами, як от Елізе Реклю або Кропоткін, котрі детально досліджували ґрунти, рельєфи, живі популяції або неорганічні речовини. Часто зазначають, що анархізм є попередником географії (шедевр Реклю «Земля» [5]). Джоель Заск, одна з найвпливовіших сучасних екологічних філософинь, так говорить нам про міста: «На зміну місту-фортеці мало би прийти місто “Ковчег Ноя”, з нішами і пасажами, щоб уможливити співіснування видів, чиї географії перетинаються, не накладаючись одна на одну. Це подвійна необхідність, адже, з одного боку, диких тварин, безсумнівно, в містах стає дедалі більше. Внаслідок руйнування їхнього природного середовища, змін клімату та фрагментації їхнього життєвого простору, серед них більшає тих, хто знаходить прихисток, їжу та воду саме в місті. Кенгуру в Канберрі виходять пастися на траву, яку вони більше не можуть знайти в пересохлому буші, а ведмеді звикають до залишків людської їжі, оскільки лісові чагарники більше не дають достатньо плодів. Навіть слони в Таїланді заходять у міста, спричиняючи руйнування і паніку» [6].

[Необхідно] екологізувати міста, тобто реконструювати їх як екосистеми, які складаються з ніш і пасажів, для видів і індивідів, котрі там живуть. Озеленення або вегеталізація міста, як це пропонується робити за рахунок дерев у горщиках, невеликих парків, висаджування рослин (часто екзотичних), до яких місцеві види життя не пристосовані, безумовно, не є вирішенням ситуації. Оскільки міста, в яких до 2050 року проживатиме 70% людства, не виробляють нічого з того, що споживають, і, ба більше, викидають всі відходи у довкілля, видається абсолютно необхідним подумати про забезпечення певного ступеня самодостатності для міського населення. Екологізація міста вимагає продовольчої та енергетичної незалежності, механізмів, які поважають пересування і спосіб життя диких тварин, певне відновлення популяцій, переробку відходів на корисні предмети або будівельні матеріали, а також розвиток міста, яке є домогосподарством для його мешканців. Мій шостий радикал: неможливо екологізувати міста без їхньої анархізації.

Сьомий радикал. Нарешті, сьома і остання ремарка. Наприкінці минулого тижня я прочитала в газеті Le Monde аналіз війни в Україні, підготовлений Джонатаном Літтелом, як ви пам’ятаєте, лауреатом Гонкурівської премії за роман «Благоволительки» (Carnets de Guerre, Le Magazine du Monde, субота 16 липня 2022 р., с. 41.).

Мій останній радикал: цілком імовірно, що структура цієї війни потай відображає структуру світу в цілому.

Цей текст є тезами лекції, яку було прочитано 21 липня 2022 р. в м. Арль в межах фестивалю Les Napoléons на тему «Радикальності».

Текст надано авторкою і публікується за її згодою.

Використане фото надано авторкою.

Редакторки: Юлія Куліш, Альона Грузіна.


[1] Proudhon P.-J. (2009). Qu’est-ce que la propriété? Paris: Le Livre de Poche.

[2] ZAD (франц. zone à défendre) – французький неологізм, що використовується для позначення зони, яку займають активісти, аби блокувати проекти забудови.

[3] Детальніше див. тут: https: //ua.nesrakonk.ru/information-silo/

[4] Yon K. (2020). «Des grèves de plus en plus politiques». URL: https://syndicollectif.fr/des-greves-de-plus-en-plus-politiques-karel-yon/ (дата звернення: 14.10.2023).

[5] Жан-Жак Елізе Реклю – французький географ, анархіст, автор монументального твору регіональної географії світу.

[6] Zask J. (2021). Niches et passages: de nouveaux territories plus qu`humains. URL: https://www.cultureetdemocratie.be/articles/niches-et-passages-de-nouveaux-territoires-plus-quhumains/ (дата звернення: 14.10.2023).