з французької переклав Олексій Соляник
Сьогодні я хотів би підсумувати паралель між Гайдеґґером і тобою, яку я почав змальовувати у своєму останньому листі.
1) Вирішальною відмінністю, здається, можна вважати відкидання порівняння. У твоїй творчості немає «історичного» устаткування на штиб «історії забуття буття», «занепаду» тощо. Як ти сам казав, тебе точно не мучить «кінець» філософії. Ти черпаєш енергію своєї епохи, як це треба робити для кожної епохи. Ти любиш і розмірковуєш про кінематограф, американські романи, окремі популярні рухи, живопис Бекона… Селянин із Чорного Лісу тебе не вражає. Ти — людина імперських метрополій, людина звірячої сили капіталізму, також людина невидимих віднімань і найтонших капілярних систем сучасності.
2) Буття аж ніяк не є «запитанням» для тебе, ба більше, ти жодним чином не присвячуєш філософію «запитуванню» [questionner], себто лишень «дебатам», цій французькій парламентській формі німецького «запитування».
3) Твоя особиста філософська генеалогія (стоїки, Спіноза, Лейбніц, Г’юм, певний Кант, Ніцше, Берґсон…) дуже відрізняється від генеалогії Гайдеґґера (досократики, Арістотель, інший Лейбніц, Шеллінг, інший Ніцше, Гуссерль…).
4) Проте, як віддалені натяки на резонанс, мене вражають три моменти.
Ворожість до Платона. І, в певному сенсі, з тих же причин, що й у Гайдеґґера: Платон — це встановлення режиму Трансцендентності.
Ворожість до Декарта. Тут також можна вгадати, й ледь не протилежними мовами, спільний мотив: Декарт — це встановлення режиму панування, підпорядкованого Суб’єкту.
Переконання в тому, що Ніцше є основним [теоретико-філософським] «зрушенням». Ти дуже добре виступаєш проти Гайдеґґерової інтерпретації Ніцше. Але для тебе, як і для нього, постає вирішальне питання: як надати цьому Твердженню значення? І дар значення твердженню (цьому «відчуттю активної сили») пов’язаний із критикою Платона. Адже Платон висотує активну (або іманентну) силу у (трансцендентному) відокремленні Ідеї.
5) Від Платона тебе віддаляє переконання, що доступ до реального варто розглядати як іманентне (або творче) випробування, а не як запис чи матему. Від Декарта — переконання, що це іманентне випробування не має свого критерію у з’ясованій послідовності причин, одначе має — в описовій витонченості, справжньою парадигмою якої є Мистецтво. З Ніцше тебе пов’язує переконання, що Множинність належить мислити як двоїстість Життя (активних і реактивних сил), але не як інерцію чи простий ступінь розширення [ou extension simple].
6) Вирішальним моментом мені видається твоя концепція буття як чистої віртуальності. Це ж зовсім не словник Гайдеґґера. Так чи так, його «затаєне» [latence] і твій Хаос є співмислимими. Вони співмислимі як остаточний резерв, щодо якого не існує безпосереднього досвіду, і думка про що водночас оновлює та переховує.
Гайдеґґер має патетичну версію випробування думки: «вершина страждань» тощо. Ти уникаєш такого сорту жаргону. Але ти теж приходиш до думки про мислення як «перетинання» [traversée], що нараз випробовує, зближує й убезпечує нескінченну віртуальність. Таке буття як чиста віртуальність призводить до того, що вдумлива творчість завжди схожа на фрагментарне свідчення подорожі до краю хаосу.
Ось чому ти використовуєш метафору фігури Христа як для Спінози, так і для писаря Бартлбі. Так само, як вона незмінно лежить-в-основі того шляху, котрий Гайдеґґер описує терміном «nostos», або Витривалістю Гельдерліна. Це те, у чому саме твоя загальна логіка потоків відповідна до полишеної патосу версії того, що Гайдеґґер описував як свободу Відкритого.
Урешті-решт, рішення міркувати про Буття не як про просте й нейтральне розгортання [étalement], цілком актуальне, без жодних глибин, але як віртуальність, завжди перетнуту актуалізаціями; той факт, що ці актуалізації схожі на популяцію зрізу (зріз плану іманентності для вас, зріз Сущого для Гайдеґґера); все це спричиняє логіку відкладеного могуття, котре, як я гадаю, є спільним у цьому столітті для Гайдеґґера і тебе.
Тим-то моє запитання буде таким: що, на твій погляд, суттєво відрізняє твоє співвідношення віртуального й актуалізацій від Гайдеґґерової пари Буття і Сущого?
Ми знаходимося (так само, коли ти намагаєшся виставити мене за неокантіанця) у рамах протоколу дослідження твоєї розробки концептів, а не в рамах твого найінтимнішого ворога: Аналогії.
Обіймаю тебе.
