Баден-Вюртемберг — земля Поетів і Мислителів
Земля Баден-Вюртемберг, південний регіон Німеччини, що межує з Францією та Швейцарією і ділить з ними любов до вина, сиру і флемкухена (тонка піца, буває з «Нутеллою» і морозивом). Ця місцина — чудовий плацдарм для мисливців за знаними німецькими університетами, раннім німецьким ідеалізмом і могилами феноменологів.
Для мене, з огляду на обставини, точкою відліку для осмислення філософської топографії землі Баден-Вюртемберг стало місто Карлсруе. Там розташований KIT(⛔🐈) — Технологічний Університет Карлсруе, один із так званого Альянсу провідних технологічних університетів Німеччини, або TU9. До прикладу, у Нідерландах, за таким само принципом існує Федерація 4TU. Тому між цими країнами (принаймні у площині філософії та етики технологій) існує дуже багато звʼязків та дослідницьких колаборацій. Філософи їздять одне до одного в гості на конференції і ніжно критикують Гайдеґґера за надмірну тотальність в осмисленні техніки.
Можна сміливо заявити, що Німеччина та Нідерланди сьогодні — передові центри дослідження у сфері прикладної філософії, пост-феноменології, етики технологій, дизайну та інженерії. Фінансові можливості академічного середовища цих країн достатньо стабільні, щоб спокійно роздумувати над виразом “обличчя” робота-няні та навчати безпілотні автомобілі справлятись з дилемами вагонетки.
Технологічна Мекка, КІТ, містить також донині активну кафедру філософії, орієнтовану на викладання філософії юним інженерам та представникам/цям інших технічних професій. Більш прикладні філософські дослідницькі групи, як наприклад, PhilETAS (тут працюю я) є частиною Інституту оцінки технологій (ITAS) та складаються здебільшого із постдоків (дослідник, який здійснює наукову діяльність після отримання PhD) та PhD-студентів, чия основна спеціалізція — дослідження у сфері технологічної етики (енергетики, ШІ, зміни клімату тощо). За бажанням можна викладати власні курси (ми, звісно, обираємо викладати курси філософії та етики техніки юним інженерам, бо нам нравиться, як все горить). За плечами у КІТ професор Ганс Ленк та Гюнтер Рополь.
Надалі про класичну філософію техніки та «класичну» феноменологію, на які я б хотіла звернути увагу в цих польових нотатках. Мушу сказати, що з Карлсруе найзручніше починати спостереження за святими місцями зародження феноменології, так би мовити, з безпечної і комфортної відстані. Тут ніхто вже не любить Гуссерля, а значить до його могили немає черг.
Про зручність пункту спостереження: від Карлсруе до Штудгарту (57 хвилин), до Тюбінгена (2,5 години), до Гайдельберга (37 хвилин), а до Фрайбурга (2 години)
Тож ласкаво прошу в Deutsche Bahn. Перша станція — Штудгарт.
Штудгарт подарував нам Геґеля. (1770–1788)
Георг Вільгельм Фрідріх Геґель народився 27 серпня (Virgo!) 1770 року у місті Штудгарт, столиці герцогства Вюртемберг.
Це був час, коли німецьке Просвітництво набирало сили, і компактне та розвинене місто з пагорбами, виноградниками та бароковою архітектурою, привертало увагу інтелектуальних еліт.
Геґель здобув початкову освіту у місцевій латинській школі, де вивчав класичну літературу, стародавні мови та філософію. І вже після закінчення Штудгартської гімназії, у 1788 році, залишив місто і вступив до Тюбінгенського університету на теологічний факультет.
Тимчасова виставка плакатів у будинку Геґеля «Who the fuck is Hegel?»
Тепер будинок, де Геґель народився та вивчав перші латинські відмінки, набув власної назви “Das Museum Hegel-Haus” і функціонує як музей з тимчасовими мистецькими виставками. Відверто кажучи, від внутрішньої оздоби будинку залишились хіба що стіни, вікна й берет філософа. Порожні й неумебльовані кімнати слугують виставковим залом. Вхід вільний.
Берет Геґеля!!!
У цей день, ми були єдиними відвідувачами музею. Зате в кафе “Hegel” («У Геґеля») поруч було не проштовхнутись (як на лекціях у Єні), тож довелось брати чорничний пиріг і каву to go.
Тюбінген (1790–1793)
У Тюбінгені, Георг Геґель зустрів Фрідріха Шеллінга та поета Фрідріха Гельдерліна, з якими жив разом у Тюбінгенському Стіфті (Das Evangelische Stift in Tübingen) — теологічному коледжі, де вони навчалися з 1790 до 1793 року. Це було щось на кшталт сучасної «спільної квартири» (нім. WG) для філософів і теологів. Звело їх разом презирство до семінарії (”бастіону середньовічної схоластики”), любов до давньої Греції, Канта і Французької революції (1789).
Жоден підручник з історії німецької філософії чи поезії не обходиться без улюбленої легенди, згідно з якою трійця (Stiftsköpfe) Гельдерлін, Шеллінг і Геґель встановили “дерево свободи” (свого роду революційний травневий стовп) 14 липня 1793 року (після початку Якобінського Терору, під час якого гільйотини працювали на повну силу) на полі біля Тюбінгена й танцювали навколо нього революційний французький танець карманьйолу, одночасно співаючи слова “Марсельєзи” (яку Шеллінг переклав німецькою). На жаль, правдою з цього є тільки переклад Шеллінга.
Das Evangelische Stift in Tübingen (вид із саду)
Для відвідувачів доступний внутрішній дворик (раніше монастирський), великі сходи на перший поверх у північному крилі та альтан з меморіальними табличками: “Тут був Геґель” (майже так, насправді це просто ламінована довідкова табличка з іменем і роками навчання).
І, як нам відомо, успішним протестантським священиком із них трьох ніхто так і не став. Геґель та Шеллінг по закінченню Університету після приватної вчительської практики перебираються до Єнського університету, де і досягають піку своєї філософської кар’єри та разом з Фіхте формують пантеон Німецького Ідеалізму.
Нові жителі
“Чи читав Бог інструкцію?”
Єдиним хто повертається у Тюбінген у другій половині свого життя є Гельдерлін. Справжній вірний син Баден-Вюртемберга.
Після смерті коханої Сузетти й кількох невдалих спроб знайти стабільну роботу психічний стан Гельдерліна почав поступово погіршуватися. Тому повертається він уже в психіатричну лікарню в Тюбінгені у 1806 році
пам’ятник Гельдерліну в Nürtingen. місто де поет провів 20 років свого життя
скульптура Susette Gontard в образі Діотіми (”Гіперіон”), Lauffen am Neckar
рідне місто Гельдерліна
Після перебування в лікарні піклування про Гельдерліна взяв на себе тесля Йоганн Крістіан Циммер, який теж кохався в античності й був шанувальником його творчості. Гельдерлін оселився в башті на березі річки Некар у Тюбінгені, де прожив решту свого життя, тобто ще майже 36 років, ізольований від суспільства. У цей період він вже майже нічого не писав. Сьогодні вежа називається Вежею Гельдерліна (Hölderlinturm) і є музеєм.
Деякі з цих платанів точно пам’ятають потилицю Гегеля.
Hölderlinturm з Платанової алеї, Neckarinsel.
«Сніданок Гельдерліна»: джем + масло, сирна нарізка, мінімюслі, корзинка хліба, апельсиновий сік 0,1 л.
Музей відчиняється об 11:30, тому для тих, хто (як я) опинився перед зачиненими дверима о 9:00, є можливість випити кави й поснідати в «Гельдерлін Кафе», у дворику семінарії.
Скульптура: Hölderlin. Вхід у музей.
Кілька поверхів музею присвячені в основному особливостям поезії Гельдерліна та різновидам його поетичної метрики.
Як і в будинку-музеї Геґеля вежа хостить непостійні експозиції, що стосуються самої вежі та життя поета. Наприклад, історія його хвороби чи виставка-розслідування випадку пожежі (чи підпалу?), яка колись відбулася там.
Музей також пропонує інтерактивні дисплеї, які дозволяють не просто читати інформацію з написів на стінах, а взаємодіяти з нею через сенсорні екрани і, як наслідок, винести з собою більше нейронних комбінацій.
Гельдерлін також використовував гекзаметри (шестистопні вірші) та пентаметри (п’ятистопні вірші), щоб надати своїм поетичним творам ритмічну структуру, подібну до давньогрецьких епічних поем (тут можна покласти руку на дощечку і відчути ритм вірша, який начитують у навушник. Дуже інтимний досвід…
Сапфічна строфа — одна з улюблених форм Гельдерліна, яку він запозичив з античної поезії. Сапфічна строфа складається з трьох довгих рядків і одного короткого.
«Гельдерлін часто розтягує свої речення на кілька рядків і закінчує їх у найнесподіваніших місцях. Саме через це виникає ефект несподіванки, напруження та збентеження. Де б ти встановив межі рядків?»
«Декламування віршів: Гельдерлін, пишучи, відбивав ритм, постукуючи рукою по столу, щоб підкреслити наголоси в словах. Спробуй і ти: відбивай ритм до віршів Гельдерліна».
Тюбінген любить і шанує свого Гельдерліна, бо як мінімум кожен із зустрічних жителів, у яких я уточнювала дорогу, знав, як дійти до Вежі. Сьогодні, Тюбінген усе ще класичне університетське місто, яке зберігає середньовічний шарм і богословський факультет. Старий університетський квартал, зокрема Стіфт, залишається важливою архітектурною та історичною пам’яткою міста.
Пропоную на цьому моменті залишити наших героїв у 19 столітті й перейти до доби нацизму.
Гайдельберг (1933–1948)
Гайдельберзький університет (заснований у 1386 році) має довгу історію викладання філософії. Багато знаних філософів розмірковували про буття в його стінах. Наприклад, з 1816 до 1818 року на філософському факультеті викладав Геґель. Ще зігрітий єнськими променями слави, він і дописував тут свою “Енциклопедію філософських наук”. Ганс-Георг Гадамер, засновник філософської герменевтики, та більш відомий, звісно, як одногрупник Ганни Арендт, також багато років обіймав тут посаду професора. Цей перелік можна продовжувати.
Гайдельберзька академія наук і замок (через горбисту місцевість потрібно було вирішити, який із двох горизонтів буде заваленим, я обрала залишили рівним замок).
У нашій лімітованій філософській експедиції я пропоную зосередитись на фігурі Карла Ясперса. Він, у моїй суб’єктивній уяві, судячи з кількості конференцій, названих його іменем, досі є амбасадором академічної філософії Гайдельбергського університету.
Plöck 66
Будинок Карла та Гертруди Ясперсів, вул. Plöck, 66.
Ясперс закінчив медичний факультет Гайдельберзького університету у 1908 році, а з 1909-го почав працювати асистентом у психіатричній клініці міста. Уже у 1913 році він став професором філософії у Гайдельберзькому університеті.
Після приходу до влади нацистів у 1933 році Ясперс, єврей за походженням, був змушений покинути свою посаду в Гайдельберзі.
Із щоденників та листування Ясперса ми знаємо, що на випадок депортації він підготував ціанід. У своїх щоденниках він описує, як вони з дружиною (єврейкою) Гертрудою вирішили накласти на себе руки, якщо їх заарештують. У березні 1945 року Ясперс обхідними шляхами дізнався, що депортація їхньої пари запланована на 14 квітня. Американські війська зайшли у Гайдельберг за два тижні до цього. Ясперс пише: «Важко описати, як ми почувалися тоді в Гайдельберзі. Це було наче в казці. За одну ніч ми раптово опинилися в іншому світі. Ми були звільнені». Після війни Ясперс відновив свою викладацьку діяльність як професор і брав участь у відновленні Гайдельберзького університету.
У 1948 році Ясперс прийняв запрошення працювати в Базелі і передав свою частку будинку на вулиці Пльок євангельській церкві, яка існує там і донині.
Фрайбург
якщо коротко, Фрайбург це
Професори Едмунд Гуссерль та Мартін Гайдеґґер
Для того, щоб дістатись будинку Гуссерля та Гайдеґґера, достатньо сісти на трамвай від вокзалу і обрати, хто з них буде першим, бо філософи жили у протилежних кінцях Фрайбурга. Ми вирішили керуватися не принципом спадкоємності (хто був чиїм учнем), а прагматизмом. Тож вирушили в «Бік Гайдеґґера», так як на «Боці Гуссерля» можна відвідати одразу дві локації: його дім і могилу на маленькому католицькому цвинтарі Güntersta. Після цього варто зайти в університет у центрі міста й завершити день візитом в «Hermann Café», що на головному вокзалі. Там вас почастують найкращими у світі вафлями, а з панорамних вікон ви милуватиметеся мокрими туманними вершинами Шварцвальду.
Зараз будинок Гайдеґґера і квартира Гуссерля є приватною власністю, та схоже, власники звикли, що іноді хтось захеканий, в пальто, фотографує меморіальні таблички на їхніх будинках. У нашому випадку чоловік із продуктовими пакетами терпляче чекав, поки ми закінчимо позувати в стилі «я тримаю на долоні напис «Тут жив Мартін Гайдеґґер», перш ніж пройти в будинок.
Rotebuckweg, 47
Rotebuckweg, 47 (Гайдеґґера на фото не було, це фотошоп).
Lorettostraße, 40.
Будинок Ясперсів
Stolperstein (”камінь спотикання”) — десятисантиметровий бетонний куб із латунним покриттям і вписаними іменами та роками життя жертв нацизму, знищених чи репресованих. Символічний проєкт, ініційований німецьким митцем Гюнтером Демнігом у 1996 році. Він триває понині. Камені Гуссерлів розташовані перед будинком. Написи: «Тут проживали Мальвін Гуссерль, 1860 р. народж., втеча 1939 року, Белбієн, переховувалась/вижила; Едмунд Гуссерль, 1859 р. народж., 1933 заборона працювати, заборона на виїзд з країни, 24.04.1938 помирає, принижений і безправний».
Похований Едмунд Гуссерль на маленькому католицькому цвинтарі Günterstal (20 хвилин від головного вокзалу, трамвай номер 2)
Університет Фрайбурга
«Die Wahrheit Wird Euch Frei Machen» — «А правда вас вільними зробить» (Іван 8:32)
Гомер (фігури на вході у Головний корпус)
Арістотель
Гуссерль (1859–1938) приєднався до Фрайбурзького університету у 1910 році з математичною освітою за плечами, став професором філософії і продовжував розробляти свої основні філософські концепції, зокрема у своїх працях, таких як “Ідеї” (1913), де він заклав основи феноменологічного методу. Фрайбург — батьківщина трансцендентальної феноменології.
Гайдеґґер (1889–1976) почав навчання у Гуссерля у 1911 році, а згодом став його асистентом. У 1923 році отримав кафедру філософії в Фрайбурзі, що дозволило йому розвивати власні ідеї з екзистенціальною феноменологією та нацизмом, які в дечому суперечили Гуссерлю. Саме у Фрайбурзі Гайдеґґер написав свою знамениту працю “Буття і час” (1927) і саме там зустрів Ганну Арендт, яка згодом переїхала до Гайдельберга писати дисертацію у Ясперса.
Монументальна архітектура головного корпусу легко дозволяє уявити, що 27 травня 1933 р. під час святкового вступу Гайдеґґера на посаду ректора університету у цих стінах лунала промова «Die Selbstbehauptung der deutschen Universität» (Самоствердження німецького університету), у якій він переніс «принцип фюрера» на університет та розглядав студентське життя як «військову службу».
І наостанок, дев’ять муз в університетському підвалі. Без атрибутів.
«Музи ніби думають, яку функцію вони виконують? Що вони можуть? Натхнення можливе? Навчання корисне?»
Пропоную рухатися далі, на південний схід від Фрайбурга, глибше у гори Шварцвальду, до останнього пункту нашої експедиції, а саме, до містечка
Тодтнау. Heideggers Hütte
будиночок Гайдеґґера
Після закінчення Другої світової війни Гайдеґґер, як і багато інших інтелектуалів, через відкриту підтримку нацистської політики та членства в NSDAP (Націонал-соціалістична німецька робоча партія) зазнав наслідків процесу денацифікації і був позбавлений права викладати аж до 1951 року (до речі, серед тих, хто замовив словечко за його поновлення, був Карл Ясперс, з яким Гайдеґґер припинив листування у час війни, імовірно, із причини єврейства Гертруди Ясперс).
Окрім моїх улюблених комбінацій Гайдеґґер-Гуссерль і Гайдеґґер-Ясперс, є ще одна, не така відома, але не менш інтригуюча: Гайдеґґер-Целан.
У липні 1967 року у Фрайбурзі відбулася перша особиста зустріч Гайдеґґера, філософа, колишнього члена NSDAP, з Паулем Целаном, німецькомовним євреєм, поетом з Буковини, автором драматичного вірша-реквієма «Фуги смерті». До слова, батьки Целана були убиті нацистами. Целан провів читання у найбільшій аудиторії Фрайбурзького університету, яка була заповнена вщерть. Наступного дня Гайдеґґер запросив його в гості до хатинки у Шварцвальді та у похід на болота (але так і не попросив пробачення). Після цього візиту Поль Целан написав вірш «Todtnauberg»[1]:
Можна сказати, Целану пощастило з почуттям провини Гайдеґґера. Вона дозволила йому одним оком заглянути в аскетичний побут філософа, який він ревно оберігав від цікавих очей колег і шанувальників. У листах до Ганни Арендт Гайдеґґер часто жаліється на людей, що швендяють довкола його хатинки з візитами і відволікають його від дослідження Дазайну.
Сьогодні довкола хатинки все свідчить про гостинність Гайдеґґера, яку він заповів своїм нащадкам.
Це я тримаю на долоні табличку: «Прохід заборонено! Огорожа під напругою!» — за 200 метрів від хатинки Гайдеґґера. Далі не пройти. Водиці не напитись.
Історія Хатини Гайдеґґера
(переклад з таблиці)
На свої останні заощадження Ельфріда Гайдеґґер купила ділянку землі у фермера й попросила теслю побудувати хатину за власним планом. Вона хотіла створити для свого чоловіка тихе місце для роботи та роздумів.
Курінь був зайнятий 9 серпня 1922 року. Спартанська обстановка залишилася незмінною донині. Найсучаснішим предметом є маленький радіоприймач, який Гайдеґґер придбав у 1962 році, щоб слухати новини про Кубинську ракетну кризу.
Джерельну воду брали із сусідньої криниці. У перші кілька років не було електрики. Гайдеґґери підключили електрику у 1931 році, коли Мартін Гайдеґґер отримав пропозицію більш високооплачуваної роботи від Берлінського університету. Його дружина, Ельфріда, звернулася до уряду Бадена з проханням покрити витрати на прокладання лінії електропередач до хатини як компенсацію за те, що її чоловік залишився у Фрайбурзі, у гірших умовах.
Мартін Гайдеґґер має двох синів, прийомну дочку, чотирнадцять онуків і до 2002 року двадцять одного правнука. Хатина все ще належить родині Гайдеґґерів. Раніше її використовувалия приватно. Її не можна відвідувати.
Будь ласка, ставтеся з повагою до приватного життя родини!
Звідси: 2,1 км до таблиці 4; До кінця кільця 5,3 км.
Але з пустими руками ми, звісно, не пішли. Дорога повз хатинку Гайдеґґера веде далі, прямо до ще однієї улюбленої атракції любителів буття і часу Martin Heidegger Rungweg — улюблений мальовничий маршрут для прогулянок філософа.
Heideggerian Weg
Post-Heideggerian Weg
На цьому все! І, доводячи початковий жарт про Deutsche Bahn до логічного завершення, хочу сказати в уявний шиплячий динамік: “Endstation. Bitte alle Fahrgäste aussteigen.Ausstieg in Fahrtrichtung links”(Кінцева станція. Будь ласка, усі пасажири вийдіть ліворуч у напрямку руху).
[1] Переклад авторки.
