З якими матеріалами працюють у архівах фотографії, як ці архіви знаходять, і від чого рятують, розповіла Марта Пшибило на семінарі від Центру міської історії « Відстань до фотографії. Приватні фотоархіви та їхні місця в українських інституціях».
Досвід фундації, яку вона представляє, перегукується з досвідом проєкту « Міський медіаархів» і дозволяє зрозуміти специфіку роботи медіаархівів.
Фундація «Археологія фотографії» існує вже дванадцять років. Зараз ми маємо солідний фундамент і власну історію. Ми створили фундацію як незалежну неурядову організацію, бо бачили потребу в тій роботі, яку вона виконує — до її появи приватні фотоархіви були поза увагою.
Галерея Фундації. Польща, Варшава, вулиця Хлодна 20.
Фотографка Анна Горнік
Першу виставку присвятили фотографкам. Готуючи її, команда зіткнулася з тим, що приватні архіви часто недоступні — лежать у домівках родичів фотографів, які можуть і не здогадуватися про їхню цінність.
Або ж навпаки, власники емоційно прив’язані до колекцій, тому впродовж років нікому не дають до них доступу. Ця тупикова ситуація показує, навіщо потрібен архів.
Ще одним поштовхом до створення архіву були розмови з польським фотографом Єжи Левчинським. Якось він сказав, що бракує організованої діяльності зі збереження розпорошених архівів.
Ідея збереження архівів постатей, які недоступні чи невідомі для загалу, дуже важлива для мистецтвознавства. Роботи Єжи — були дороговказом і досі скеровують. Він є автором концепції археології фотографії, яка розширює підходи до вивчення фотографії, бо дозволяє використовувати їх у артпроєктах і кураторських практиках. Це дає новий погляд на події та факти минулого. Через свою творчість він повертає значення аматорських фотографій.
Фундація займається упорядкуванням архівів, а це оприявнює їх для публіки, пробуджує інтерес до маргінальних явищ, на які раніше не звертали уваги, відкриває нових авторів для історії мистецтв. Через такі мікроісторії можна краще зрозуміти глобальні явища.
Ті, хто практикують археологію фотографії, мають бути уважними глядачами, які бачать не тільки те, що в центрі на передньому плані, але й те, що на тлі, бо воно відкриває шляхи для дослідження. Для археології фотографії важлива матеріальність — сам негатив, написи на зворотному боці, сліди використання, — все, що може висвітлити контекст фотографії, показати її історію. Такий дослідник на підставі фрагментів, написів і записів намагається відтворити цілісну картину.
Зберігати контексти
Моя особиста робота у фундації багато в чому полягає саме у турботі про матеріальність об’єктів. І з нею бувають великі клопоти. Першим архівом, яким я займалася був архів Тадеуша Тумінського.
Він робив пейзажі, був репортером, фотографував на підприємствах. Завдяки йому я зрозуміла, як виглядає приватний архів фотографа — це багато негативів різних форматів, багато кадрів. Все зберігалося у варшавській квартирі його сім’ї. Просто у ящиках з обладнанням.
Першим етапом було розібратися, що там взагалі є, укласти каталог — так легше зрозуміти, як продовжувати.
Під час роботи з архівом виникає багато питань: чи є прогалини, чи можливо опрацювати все, з чого почати, чи багато слідів у нотатках, підписах, чи можна по них відновити інформацію про роботу, погляд автора на власну творчість.
Коли я прийшла втретє до цього архіву, то з’ясувалося, що у будинку протік дах і обвалилася стеля. Все було в штукатурці. Для мене — молодої працівниці, яка ще не дуже розуміла свою роботу, ситуація була критичною і вимагала швидкої дії для порятунку архіву. Негативи були мокрі і брудні. Ми забрали їх у фундацію. Консультувалися з реставраторами, до роботи залучили волонетрів, бо об’єм праці вимагав допомоги. Плівки в мокрих конвертах злиплися — їх потрібно було замочували, роз’єднувати і висушувати. Багато кольорових плівок ми втратили.
Однак знищені негативи ми опублікували у 2015 році і пояснили способи боротьби з тими чи іншими пошкодженнями. Ця історія показує, наскільки важливо забезпечити умови для зберігання архіву і відстежувати його стан.
Вже чотири роки наш офіс знаходиться у Варшаві. Маємо галерею, підвал для зберігання, місце для зустрічей, виставок.
Вигляд архіву Фундації. Польща, Варшава, вулиця Хлодна 20.
Фотографка Анна Горнік
Вигляд архіву Фундації. Польща, Варшава, вулиця Хлодна 20.
Фотографка Анна Горнік
Фундація займається архівами польських фотографів, які працювали у ХХ столітті, наприклад, Маріо Шербановіча, Антонія Степяка. У нас зберігаються графічні матеріали — їхні нотатки.
У власності маємо лише один архів — Зофї Левандовської. Інші просто опрацьовуємо, після чого повертаємо спадкоємцям. Часто вони прив’язані до цих матеріалів і не готові віддати їх, бо, наприклад, це матеріали їхніх батьків.
Ми оцифровуємо колекції і даємо доступ широкому загалу. Навіть якщо фундація колись перестане існувати, то матеріали залишаться доступними.
Лабораторія оцифрування у Фундації. Польща, Варшава, вулиця Хлодна 20.
Фотографка Данієль Фрімак
Шукати контакти
Цікаво й те, як колекції потрапляють до нас. Часто це пов’язано із суб’єктивними факторами, наприклад, із дослідницькими інтересами працівників фундації.
Потрібні були роки, щоб викликати довіру, переконати людей, що нам можна довірити їхні цінні матеріали. Тепер вже люди самі звертаються до нас. Іноді ми змушені їм відмовляти.
Часто наші рішення зумовлені обставинами і ситуацією. Цього року у січні до нас прийшов один пан з архівом не дуже відомої фоторепортерки. Але я її знала, стикалася з її роботами. Він приніс архів, бо переїжджав у Канаду і мав залишити тутешню квартиру. Ситуація була нагальна — він не мав, як зберігати матеріали. Так вони опинилися у нас.
Важливо мати добрий контакт із спадкоємцями, їхню довіру. Іноді співпраця не відбувається, якщо спадкоємці мають відмінне бачення того, як треба представляти творчість своїх рідних.
Наприклад, ми знаходимо деталі, які для фотографа були неважливими, але для нас зараз цікаві. Необхідно щоб із боку спадкоємців була відкритість і готовність бачити це нове, щоб вони довіряли нам в розставленні акцентів.
Музеї закуповують тільки дуже добре відібрані об’єкти, роздруковані знимки. Мало кого цікавлять негативи — це робочий матеріал. Ми з самого початку вирішили займатися архівом як єдиним цілим: авторськими нотатками, негативами, примітками, конвертами. Це абсолютно інший підхід, ніж в музеях.
Рідко коли музеї готові придбати цілий архів митця. Музеї так не діють.
Інша проблема — у нас небагато установ, які займаються саме фотографією. В музеях вона маргіналізується. Ще з XVIII століття тягнеться дискусія чи є фотографія мистецтвом. Для музеїв вона ще досі актуальна. Часто музеї вважають, що краще придбати картину, аніж фотографію.
Однак фотографію варто представляти як окреме мистецтво.
Оживляти архів
Те, що ми бачимо, коли заходимо до архіву, часто не навіює оптимізму. Там і перемішані матеріали, роздруки, негативи, конверти, фантики від шоколадок і коробки від цигарок, газети, негативи, закладені у книжки, посвідчення репортерів, відзнаки.
Архів фотографки Данути Раго, лютий 2020. Варшава, вулиця Хлодна 20.
Фотографка Марта Пшибило
Кожен архів унікальний, але робота з ним вимагає фінансування.
Коли ознайомилися з вмістом, то вирішуємо як працювати, з чого почати, як впорядковувати. Важливо з’ясувати, які зв’язки між всіма матеріалами, як ці зв’язки відобразити і зберегти.
Коли знаходимо відповіді на ці питання, починаємо роботу — консультуємось із реставраторами, чистимо від пилу матеріали, перепаковуємо, прописуємо шифри для матеріалів, оцифровуємо плівки. Тепер ми їх перефотографовуємо, а не скануємо. Обов’язково зберігаємо інформацію з первинних упаковок. Упорядковуємо так, щоб було легше працювати з архівом. Коли ми віддаємо архів власникам, то вони вони його зберігають так, як ми оформили і спакували.
Важливо в нашій діяльності те, що процеси роботи з архівом постійні. Інструкції з реставрації змінюються і доводиться перепаковувати матеріали. Коли ми отримуємо нові знання, то застосовуємо їх і повертаємося до вже опрацьованого.
Буває, що користувачі порталу, пишуть про помилки. Або ж спадкоємці знаходять нові матеріали. Здавалося, що ми вже закінчили з колекцією, а виринає щось нове.
Яким чином описувати фотографії — теж постійна дискусія.
«Wojciech Zamecznik: Photo-graphics», редакторки Кароліна Пухала-Роєк, Кароліна Жебінська-Левандовська
Архів — не мертве місце. Тут постійний рух, бо до нас щось приходить, щось є в роботі. Команда досліджує фотографії, їх беруть на виставки чи для студентів, ми видаємо книги. Це важливо, бо так ми можемо показати свою роботу, наголосити на її цінності, показати непомітне. Завдяки заходам ми знаходимо аудиторію, до того ж це допомагає залучати нові фонди.
Зараз змінюється робота архівів. Раніше ми працювали зі спадком тих, хто помер. Але тепер ми працюємо із живими. Проєкт «Живі архіви» — важлива частина нашої програми. В рамках нього ми залучаємо аматорську фотографію, сприяємо мистецьким проєктам. Робота молодих митців змініює сенси первинних об’єктів.
