Фрагмент розділу «Ідеали домівки»
Прослідковуючи, звідки береться наша чутливість до оточення, можна дійти до неприємної риси людської психології: способу, у який ми вміщаємо в собі багато різних «я», і не всі з них однаково почуваються «нами» — аж настільки, що в певних настроях ми можемо скаржитися на відрив від того, що вважаємо своїми справжніми «я».
На жаль, ми не можемо викликати «я», якого нам бракує в такі миті, ту невловимо автентичну, творчу та спонтанну сторону нашого характеру, за бажанням. Наш доступ до нього принизливо обмежують місця, де ми опинилися, колір цегли, висота стель і планування вулиць. У номері затиснутого між трьома автотрасами готелю або на пустирі між занедбаними висотками наші оптимізм та цілеспрямованість можуть утекти, немов вода з дірявого відра. Ми можемо почати забувати, що колись взагалі мали якісь амбіції чи причини відчувати натхнення й надію.
Ми залежимо від свого оточення, що має опосередковано втілювати настрої та ідеї, які ми поважаємо, а потім нагадувати нам про них. Ми шукаємо у своїх будинках підтримку, неначе психологічну матрицю, що допоможе нам краще бачити самих себе. Ми збираємо навколо себе матеріальні форми, що передають нам те, чого ми потребуємо (але постійно ризикуємо забути, що воно нам потрібно). Ми звертаємося до шпалер, ослінчиків, картин та вулиць, щоб зупинити зникнення нашого справжнього «я».
Місця, вигляд яких нас підтримує й підживлює, ми зазвичай удостоюємо назви «дім». Наш дім не мусить стати нам постійним місцем проживання чи місцем, де зберігається наш одяг, щоб заслужити цю назву. Називати домом якусь будівлю означає просто визнавати її гармонію з нашою дорогоцінною внутрішньою піснею. Домом може бути аеропорт чи бібліотека, сад чи придорожнє кафе.
Так само наша любов до дому — це визнання ступеню, до якого нашу ідентичність не визначає «я». Дім у психологічному сенсі потрібен нам не менше, ніж у фізичному: щоб компенсувати вразливість. Нам потрібен притулок, щоб зміцнити наш душевний стан, бо світ часто проти нас. Нам потрібні наші кімнати, щоб налаштувати нас на бажані версії себе і зберегти важливі, але недовговічні наші сторони.
Ален де Боттон пише про архітектуру як про живе середовище, що не тільки визначає поточний настрій мешканця чи гостя, не тільки віддзеркалює й викриває його риси, прагнення, звички, а й певною мірою визначає майбутнє.
Видавництво: ArtHuss
