Консолідований в планетарному масштабі капіталізм не є капіталізмом у тій формі, якої він набув на заході. Це радше капіталізм у своєму комуністичному варіанті, який поєднав надзвичайно стрімкий розвиток виробництва з тоталітарним політичним режимом. У цьому полягає історична значущість провідної ролі, якої Китай набуває не лише у вузькому економічному сенсі, а також і як парадигма урядування людьми, що промовисто оприявнило використання пандемії в політичних цілях. Те, що запроваджені в так званих комуністичних країнах режими були особливою формою капіталізму, спеціально пристосованою до економічно відсталих країн і названою через це державним капіталізмом, було чудово відомо будь-кому, хто вміє читати історію. Натомість цілком неочікуваним було те, що цій формі капіталізму, яка, здавалось, виконала своє завдання, а отже, застаріла, навпаки, призначено стати – в технологічно оновленій конфігурації – панівним принципом на теперішній фазі глобалізованого капіталізму. Далебі, нині ми, можливо, свідки конфлікту між західним капіталізмом, який співіснував із правовою державою та буржуазними демократіями, і новим комуністичним капіталізмом. І, здається, комуністичний капіталізм стане переможцем у цьому конфлікті. Хай там як, певним є те, що новий режим об’єднає в собі найнегуманніший аспект капіталізму з найжахливішим аспектом етатичного комунізму, поєднуючи граничне відчуження взаємин між людьми з безпрецедентним соціальним контролем.
Переклав з італійської Іван Іващенко
Редакторка: Юлія Куліш
Ориґінал публікації: тут
