Мейгіл Фавлер
Як ми говоримо про культуру?
Центр міської історії підготував серію онлайн-курсів про місто та культуру. Курс Др. Мейгіл Фавлер «Гроші та муза: Вступ до історії культури» — це десять відеолекцій із рекомендованою літературою та матеріалами, які допоможуть збагнути, як ми розуміємо світ. Пропонуємо уривок із першої лекції дослідниці, де вона оглядає різні теорії про поняття «культура».
Що таке культура? Задумайтесь на хвилину, як би ви визначили культуру? Можете запитати сусіда або подзвонити другу чи родичу. Що таке культура? Можете згадати останній раз, коли ви казали слово «культура». Або подумати про фрази, в яких ми використовуємо термін «культура», як поп-культура, субкультура, панк-культура, американська культура, українська культура. Це складне слово. Це те, що я називаю «словом-торбою». Ми часто використовуємо його, і ми багато всього туди вкладаємо, хоч насправді ми не знаємо, про що говоримо. Своїм студентам я так і кажу, що ми не можемо використовувати це слово, поки не подискутуємо про те, що таке культура. Адже це поняття, яке ми часто використовуємо, не знаючи, що маємо на увазі.
Перейдімо до історії концепту культури, історії того, як ми говоримо про культуру.
Ще 1950 року Реймонд Вільямс помітив, що культура — це все, що стосується суспільства. 1983 року він дійшов відомого висновку, що культура — це одна з двох чи трьох найскладніших концепцій у будь-якій мові.
Але ми можемо піти ще далі. Розмірковування про культуру має довгу історію. Почну з Якоба Буркгардта, який говорив про світ італійського Ренесансу, не згадуючи картин. Іншими словами, у своїй книзі «Цивілізація Ренесансу в Італії» («The Civilization of the Renaissance in Italy») він прагнув пояснити Ренесанс без того, щоби оповідати про самотнього вигадливого й блискучого Мікеланджело у студії. Він хотів подивитися на ширшу картину, на обставини, в яких митці робили свої інновації й відкриття.
У поствоєнний період набирають ваги праці соціальних істориків. Це частково спричинено марксизмом, поглядом на більші структури, які впливають на те, як люди бачать світ, які вибори вони здійснюють. Дехто був дуже заглиблений в марксизм, іншими словами, вони досліджували, як економічні структури формують суспільство. Люди не просто такі, які є, вони стали такими через економічну ситуацію, у якій опинились. Дехто з істориків пішов далі. Вони стверджували, що економічні фактори — далеко не єдині у формуванні світогляду людей. На нього також впливають релігія, сім’я, родинні мережі, соціальні мережі — має бути ще щось, окрім економіки.
Кліфорд Ґірц, антрополог, розумів культуру як «світи значень» («worlds of meaning»). Аналізуючи балійські півнячі бої і те, як і чому селяни організовувались навколо цієї події, він використовував метод, який називав «насичений опис» («thick description»). Щоби з’єднати цю окрему подію з цілим сузір’ям значень, які це суспільство приписувало світові навколо себе й у межах своєї спільноти. Наталі Земон Девіс — одна з історикинь, які посилаються на Ґірца, антропологію й антропологічні методи, щоби говорити про, в її разі, насильство — має прекрасну статтю «Обряди насильства» («The Rites of Violence») про релігійні війни у Франції XVI століття. У статті вона досліджує світ селян XVI століття. Отже є Ґірц, який аналізує сучасні села на Балі, і є Девіс, яка використовує його методи для дослідження минулого.
Історики також почали звертатися до соціології, до П’єра Бурдьйо, який бачив культуру як структуру, складену з полів. Ми будемо говорити про це впродовж курсу — про те, як люди, заанґажовані у практики, рухаються у полях. Він цікавиться соціологією культури, вбачаючи у літературних творах ширший контекст.
Вільям Сьюелл об’єднав ці два підходи — антропологію й соціологію. Він вигадав дуже простий і сильний хід: культура як «система і практика» створює «світи значень». У такий спосіб можна визначати, як з’явилися місцеві значення, і як вони формують погляд людей на світ.
Є й інші історики, інші науковці, які пишуть про культуру. Наприклад, Мішель Фуко, якого будемо згадувати наступного разу, всюди бачив владу й шукав, як владні стосунки визначають світи значень. Також є ґендерна і постколоніальна теорії, Джоан Скотт і Едвард Саїд, які досліджують структури створення ґендеру й конструювання іншого.
Іншими словами, науковці з різних дисциплін присвятили свої кар’єри дослідженню «культури». Ці лінзи — системи, практики, світи значень, влада, ґендер, постколоніалізм — дозволяють нам побачити, що «культура» сконструйована. Культура сконструйована. Але це не пояснення, не те, що називають культурним детермінізмом. Іншими словами, «Американці так вчиняють, бо вони американці», розумієте? Або: «Українці так вчиняють, бо такі вже вони, українці». Так? Ні: люди в Україні, Америці або у південних штатах чи у Флориді займаються певними практиками через певні структури, які формують набори значень, у яких вони живуть. Культура сконструйована. Це дуже важлива думка. Якщо обирати одну думку, яку треба запам’ятати на цьому курсі — це вона — культура сконструйована. Тому, коли говоримо про культуру, варто одразу думати: «вона сконструйована». Це засновано на практиках, на тому, що люди роблять, на економічних, соціальних, політичних, релігійних структурах, в яких люди живуть.
Переклад: Віт Павлюк
Др. Мейгіл Фавлер — історикиня і доцентка Кафедри історії у Стетсонському університеті, де керує програмою русистики, східноєвропейських і євразійських студій. Афілійована дослідниця Центру міської історії (Львів). Має ступінь Ph.D. з Принстонського університету (2011).
Авторка книги «Бомонд на краю імперій: держава і сцена у радянській Україні» (Beau Monde on Empire’s Edge: State and Stage in Soviet Ukraine) (Торонто, 2017). Український переклад книги вийде у 2022 р. Працює над дослідженням «Історії війни: театр на передовій соціалізму» про історію ПрикВО, театру Прикарпатського військового округу (колишній Театр Радянської Армії) у Львові.
Інший дослідницький проект «Товаришка актриса: радянські українські жінки на сцені і за лаштунками» переосмислює театр в Україні упродовж довгого ХХ століття через призму жінок у ньому.
Відеолекції онлайн-курсу «Гроші та муза: Вступ до історії культури» зараз доступні на youtube-каналі Центру міської історії, а вже невдовзі повний курс з доступом до матеріалів можна буде прослухати на сайті Центру.
Лекції підготовлені англійською мовою та з українськими субтитрами.
Курс є частиною проекту «Підручний інструментарій культури: міждисциплінарна освітня програма про місто і мистецтво», що реалізований за підтримки Українського культурного фонду.
