березень 2024
Кілька місяців поспіль фотографую пусті пляшки з-під алкоголю, покинуті на вулицях столиці. До цього мене спонукає не лише власний алкоголізм, а й специфічна чарівність цих поодиноких скляних предметів, їх здатність привертати увагу. Мене також захопило те, наскільки часто вони зустрічаються у Києві. Наразі я зробив біля сотні фотографій пляшок, переважно невеликого об’єму, що дозволяє побачити у цьому прозаїчному об’єкті не сміття, а слід тих практик, які він приховує, та того, що може розповісти про місто у війні.
Є стійке враження, що українці збільшили вживання алкоголю після початку війни. Є відмінності у кількості тих, хто випиває, в різних регіонах, і лідером за вживанням є саме Київ. Алкозалежне місто та мій напівтверезий погляд на покинуті пляшки може додати кілька уточнень до цієї картини стресу і знервованості.[1]
По-перше, вони рідко трапляються групками. Найчастіше це поодинокі пляшки, що вказує скоріше на одиночний, а не товариський спосіб споживання їх вмісту, що протилежно до напівлегальних майданчиків колективного споживання біля Сагайдачного або Річпорту. Алкашка не супроводжує тут зустріч, банкет, її споживають поодинці, таємно. Отже, ми можемо мати справу з новою моделлю вживання алкоголю, не типовою для широко розвиненої барної культури столиці.
Пляшки рідко розбиті, їх відкладали, а не просто кидали на землю, як ми це робимо зі звичайним сміттям. Крім того, частіше це зроблено так, щоб привернути до них увагу, а не приховати (пляшки стоять вертикально, наче чекають на безхатьків чи комунальні служби). Можливо, така помітна утилізація слугує доказом ритуальної непокори, витонченого глузування, демонстрацією задоволення від вживання алкоголю в непризначеному для цього місці у спосіб, який ніхто не помітив і не дозволяв. Або розміткою території під час «становлення-твариною» (за Дельозом та Гваттарі).[2]
Місця, де залишили пляшки, мають всі ознаки прикордонних просторів. Це палісадники і газони, сміттєві баки, автостради, елементи міської інфраструктури (стовпи, електро- та телекомунікаційні коробки, стіни та огорожі будинків тощо). Це місця десь на перетині громадського та приватного (in between space[3]). Їхнє функціонування у проміжку добре відображає природу розпивання алкоголю у непризначеному місці: громадський простір стає місцем дуже приватного, інтимного акту споживання, прихованого від інших. Основні риси сучасного міста — прозорість, доступність та інклюзивність[4] — тут відходять на другий план. Місто стає місцем, де можна щось приховати від інших. Отже, контрестетика пустої пляшки має свою географію й виникає у загальнодоступних місцях, що стають кулуарами звичних способів взаємодії між містянами та використовуються у якості сцен для табуйованих дій.
Алкогольні пляшки сильно взаємодіють з місцями, де їх покинули. Іноді вони підтверджують свій деградований статус нічийної землі, перехідного місця і спочивають серед іншого сміття, елементів старих меблів та деградованої міської тканини; іноді вони надають нового значення міській інфраструктурі (стовпи, стіни, телекомунікації та газові коробки), що стає столами, полицею, барною стійкою. Іноді вони є своєрідною узурпацією, контрастуючи з просторами, підданими ретельному догляду комунальних служб або приватних господарів, й свідчать про те, наскільки титанічними і постійно повторюваними є зусилля, що спрямовані на те, щоб взяти певну територію під контроль, зробити її чітким вираженням естетичних уподобань індивіда або спільноти.
Медіа та експерти вбачають тривогу і відчуття небезпеки серед головних факторів пияцтва. Та я спробую підважити такий агресивний медикалізований погляд. Частіше на вулицях трапляються пляшки від слабоалкогольних напоїв та бірміксів, добре відомих брендів поколінню тридцятирічних. У інших випадках це водка у 100 грамових мініатюрках або «чекушки» (200 г) медовухи. Є кілька причин споживати саме їх: по-перше, це робиться з метою економії (практикується переважно молодими людьми, які випивають перед тим, як піти на вечірку, щоб весело провести час без необхідності платити за дорогі напої); по-друге, трохи повеселитися, але не бути п’яним (це стосується тих, хто п’є на роботі і перед роботою); по-третє, для особистих задоволень, прихованих від близьких (йдеться про випивку під час прогулянки, вигулу собаки, очікування на племінника біля ДК, вивезення сміття, дорогою до магазину або під час догляду за машиною, припаркованою перед будинком, або у процесі майстрування в гаражі). У всіх цих випадках вибір маленької пляшки передбачає приховування того, що ви робите, від певної категорії осіб, які не повинні знати про випивку. Мініатюрку взагалі можна приховати в руці, пронести в кишені, заникати в труси.
Усі ці властивості значать, що вживання алкоголю більше не обмежується анклавами та певними тимчасовими порядками (як на Контрактовій, де пияцтво легалізоване кожного вечора до комендантської), а стає можливим скрізь і в будь-який час. Таким чином, мініатюризація пакування алкоголю, його продаж у продуктових, на заправках і навіть у книгарнях призводить до дестигматизації алкоголю, його вживання та усунення бар’єрів, у тому числі гендерних, які перешкоджають його споживанню.
Споживання дешевого алкоголю, між тим, може свідчити про класовий характер пияцтва. Урбаністи підкреслюють різницю між хорошим та поганим пияцтвом, ототожнюючи з першим те, що бере участь у процесах джентрифікації[5], посиленні нічної економіки та пов’язаної з нею індустрії послуг, а з другим — антисоціальну поведінку незахищених верств населення, андерклас. Розпивання алкоголю поза межами місць, які отримують від цього прибуток, біля воріт, доріг, в кущах, у підворітті не сприймається середнім класом та його пророками (архітекторами й урбаністами) як прийнятне. Воно асинхронне до ритмів сучасної організації життя (вживання алкоголю після роботи та у вихідні, але не вдень, не у вільний час, не під час руху). Слабоалкоголки, енергетики, мініатюрки та чекушки утворюють «дефектного споживача»[6] — того, хто споживає, але всупереч домінуючій програмі міста, і тому має приховувати свою діяльність.
Спеціалісти, що застерігають від вживання алкоголю з метою тимчасової анестезії (бо насправді він діє зворотним чином), все ж погоджуються в тому, що він є формою зменшення гнітючості ситуації, в якій багато з нас опинилися зараз. У зростаючій популярності портативної алкашки та одинокого пияцтва у місті також можна побачити мережевий ефект: маленька пляшка з алкоголем діє як посередник (за Латуром[7]), що вирішує проблему невідповідності наявних у людини засобів та вимог входу у нічне життя міста. Має місце і зворотна ситуація — вихід із мережі. Нас тягне до пляшки в ситуації, коли ми просто втрачаємо сенс (на роботі, у дорозі, в очікуванні). Пиття на вулиці є формою створення такого сенсу. Спираючись на концепт «екрану залученості» соціолога Ервіна Гоффмана[8], ми можемо побачити у пляшці захисне скло, що забезпечує нашу мрійливість. Це прикриття для добровільної відчуженості, що створює простір для себе, де можна все вирішувати самому. Побути наодинці, подалі від «довгих рук» жінки, начальника або командира та подалі від переповнених галасливих барів, книгарень, казарм. Самотнє пиття на вулиці у такому випадку виступає як ексклюзивне право вийти з кола набридливих колег, нудної роботи, кінченого життя, щоб втягнути увесь бентежний світ назад, в маленького себе.
Цей есей уміщений у Подорожник, збірку, створену у межах програми «розсіяне засіяне», що реалізується Асортиментною кімнатою та Іншою Освітою за підтримки Robert Bosch Stiftung та Goethe-Institut в Україні.
[1] Понад 70% українців відчувають стрес і знервованість, найголовніша причина — російська агресія. ukrinform.ua
[2] див. Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі. Капіталізм і шизофренія. Тисяча плато
[3] Що таке «проміжний простір» див. у In-Between Space Dialectic of Inside and Outside in Architecture
[4] На засаді цих цінностей данський урбаніст Мікаель Колвілл-Андерсен критикує, наприклад, київські бульвари на Валах. Вони не інклюзивні, малодоступні, тому використовуються переважно підлітками, власниками собак та літніми людьми. Що суперечить ідеології гіперпрозорості міста, гегемонії швидкості. див. Instagram-акаунт урбаніста та його пригоди в Україні @colvilleandersen
[5] Alcohol and Urbanism, a Case Study
[6] Jakob Demant & Sara Landolt, «Youth Drinking in Public Places: The Production of Drinking Spaces
[7] Що таке мережева теорія: https://supportyourart.com/stories/latour/
[8] Ервін Гоффман, Поведінка у публічних місцях. Нариси з соціальної організації зборищ
