Публікуємо розповідь Марини Абрамович з автобіографії “Пройти крізь стіни”
Я переїхала з Берліна назад до Амстердама. На початку 1990-х арт ринок був у жахливому стані, однак Шону час від часу вдавалося продавати деякі мої фотографії. Щоби заробити решту необхідних грошей, я викладала.
Моє вчителювання та тренінги, на яких базувалася моя методика, були надзвичайно важливою складовою моєї кар’єри. Не кажучи вже про те, що понад 25 років— це було головне джерело мого заробітку. Я викладала у багатьох місцях: Париж, Гамбург, Берлін, Кітакюсю на півдні Японії, Копенгаген, Мілан, Рим, Берн і (найдовше— протягом восьми років) у Брауншвейгу на півночі Німеччини.
У кожному місці, де б я не викладала, я починала з тренінгу. Тренінги мали розвинути в учнів витривалість, концентрацію, сприйняття, самоконтроль, силу волі і розширити їхнє уявлення про ментальні і фізичні обмеження. Це була основа мого вчення.
Для кожного тренінгу я брала від 12 до 25 учнів і виводила їх на природу, завжди в місце, де або занадто холодно, або занадто спекотно. В жодному разі не комфортно. Ми голодували від трьох до п’яти днів, пили тільки воду і трав’яний чай, утримувались від розмов і виконували різні вправи.
Наприклад такі:
Дихання. Ляжте на землю, притисніться тілом до землі так щільно, наскільки це можливо, затамуйте подих. Намагайтеся втримати таке положення тіла якомога довше, потім глибоко вдихніть і розслабтеся.
Пов’язка на очах. Вийдіть із будинку і підіть у ліс, зав’яжіть пов’язку на очі, і спробуйте знайти дорогу додому. Як і сліпець, митець повинен навчитися бачити всім тілом.
Вдивляючись у колір. Сядьте на стілець, візьміть аркуш паперу, на якому намальований один із основних кольорів, дивіться на нього протягом години. Повторіть вправу з двома іншими кольорами.
Тривала прогулянка місцевістю. Почніть іти з певної точки, йдіть навпростець по місцевості, невпинно, протягом чотирьох годин. Відпочиньте, поверніться тим самим шляхом.
Ходіння задом наперед. Йдіть задом наперед протягом чотирьох годин, тримаючи дзеркало в руках. Сприймайте реальність як віддзеркалення.
Відчування енергії. Закрийте очі, простягніть руки перед собою, тягніться до іншого учасника тренінгу. Ніколи не торкайтеся іншого, рухайте руками довкола ділянок його тіла протягом години, відчуваючи їхню енергію.
Контроль гніву. Якщо ви розлютилися, затамуйте подих і затримайте дихання, допоки стане сил. Вдихніть свіже повітря.
Згадування. Спробуйте згадати саму мить, коли ви ще не заснули і ось-ось почнете засинати.
Бідкання дереву. Обійміть дерево і бідкайтеся йому, принаймні 15 хвилин.
Вправа на уповільнення. Протягом цілого дня робіть усе дуже повільно: ходіть, пийте воду, приймайте душ. Попісяти в уповільненому режимі дуже складно, однак спробуйте.
Відкривання дверей. Протягом трьох годин дуже повільно відкривайте двері, не входьте, не виходьте. Після трьох годин двері вже не будуть дверима.
Учні запитували мене: «Що, на вашу думку, ми повинні винести з цих тренінгів і що ви отримуєте з них?» Я відповідала їм: «Після тренінгів учасники отримують заряд позитивної енергії і потік нових ідей. Їхня творчість стає чистішою. З’являється відчуття, що перенесені труднощі були варті цієї винагороди. І ще виникає відчуття єдності між учасниками і мною». А потім ми повертаємось до академії і працюємо.
Протягом перших трьох місяців я саджу кожного учня за стіл з тисячею шматків білого паперу і смітником під столом. Щодня вони мають сидіти за столом упродовж кількох годин і записувати ідеї. Ідеї, що їм сподобалися, вони відкладають на праву сторону столу. Ті, що їм не до вподоби, летять у кошик. Однак ідеї зі смітника ми не викидаємо.
Через три місяці я беру ідеї тільки зі смітника. Я навіть не дивлюся на ті ідеї, які їм сподобались. Тому що смітник— це золоті скарби їхніх страхів, того, що вони бояться зробити.
Потім упродовж року вони мають створити чотири-п’ять перформансів. І я веду їх. Я постійно повторюю слова Бранкузі: «Неважливо, що ти робиш. Важливий стан свідомості, в якому ти це робиш». Перформанс— це стан свідомості. Тож, щоби досягти потрібного стану свідомості, ти маєш бути готовий ментально і фізично.
Пам’ятаю студентів у Брауншвейгу, вони здавалися такими розслабленими. Наче застиглими у летаргічному сні, без мотивації. Тож я пішла до Кунстгалле, художнього музею в Ганновері, і запитала у директора:
— Чи є якийсь проміжок між закриттям виставки і відкриттям наступної?
— Так, зазвичай три-чотири дні,— відповів він.
— Можете дати мені ці три або чотири дні для студентських пер формансів?
— Даю вам 24 години,— сказав він.
І я скористалася цією нагодою. Але я також вибила можливість задіяти цілу інфраструктуру музею — телефон, секретарів, усе — протягом цього часу. Діти отримали свою мотивацію. Насправді в них наче дах поїхав. Ми створили серію перформансів, що тривала 24 години. Ми назвали цю серію «Нарешті». Ми забезпечили спальники, бутерброди і воду для глядачів, які прийшли на подію.
Як результат цього досвіду, ми утворили об’єднання, яке назвали Незалежна Група Перформансу (НГП). Нас почали кликати, ми створювали події у кожному музеї Європи, який давав нам простір. Якось ми відвідали documenta, двічі — Венеційську бієнале.
З цієї групи постали деякі сильні перформери. Я навчила їх усього, що знала: що таке перформанс? Що таке процес — від початку до кінця? Як його документувати? Як написати заявку? Раз на місяць я проводила відкрите заняття. Багато учнів приїздили з усього світу — Корея, Китай, Англія, Європа — аби показати свої роботи. На той час я була єдиною професоркою в Європі, котра спеціалізувалася на викладанні перформансу.
Спершу моє поле діяльності обмежувалося винятково художні ми академіями. Однак невдовзі я збагнула, що за моєю методикою можна навчати будь-кого.
Пройти крізь стіни
Марина Абрамович
Марину Абрамович називають матір’ю сучасного перфомансу, адже вона почала розвивати цей жанр у 1970-х роках. Стикаючись із нерозумінням, розширяючи межі людського сприйняття, випробовуючи свою моральні і фізичні здібності. Як тоді, коли вона лежала у траві, оточена полум’ям, грала в небезпечну гру, встромляючи ножі між пальців, дозволила глядачам робити що завгодно з собою, тестуючи межу між митцем та аудиторією… Навіщо? Марина Абрамович шокувала і змушувала глядачів задуматися. Її автобіографія “Пройти крізь стіни” акумулювала в собі її життя, світогляд та мету творчості.
Книга на сайті ArtHuss
