З коментарем філософа та перекладача Павла Бартусяка
Розпочинаємо серію публікацій та перекладів «Фуко політичний»
У першому епізоді пропонуємо український переклад та коментар філософа Павла Бартусяка до однієї мініатюри Мішеля Фуко, бесіди на тему Хто такий філософ?
ХТО ТАКИЙ ФІЛОСОФ? [QU’EST-CE QU’UN PHILOSOPHE ?]
(Бесіда з Марі-Женев’єв Фой, Connaissance des hommes, № 22, осінь 1966, с. 9)
М.-Ж. Фой: Якою є роль філософа у суспільстві?
М. Фуко: Філософ не має ролі у суспільстві. Його мислення не може розміститися в межах актуального руху групи. Щодо цього яскравим прикладом є Сократ: для афінського суспільства його роль була підривною, його манера запитування не могла бути прийнятою встановленим ладом. Насправді місце того чи того філософа усвідомлюють тільки через певну кількість років, одне слово, тільки ретроспективну відводять йому роль.
М.-Ж. Фой: Але як у такому разі ви інтегруєтесь у суспільство?
М. Фуко: Інтегруюся… Ви знаєте, аж до ХІХ століття, філософів не розпізнавали. Декарт був математиком, Кант викладав не філософію, а антропологію та географію, вивчали риторику, не філософію, отож, питання щодо власної інтеграції у філософа не виникало. Тільки у ХІХ столітті нарешті знаходимо кафедри філософії; Геґель був професором філософії. Однак тоді загальноприйнятою була думка, що філософія добігає свого кінця.
М.-Ж. Фой: Що майже збігається з ідеєю смерті Бога?
М. Фуко: Певною мірою, але тут легко помилитись, адже поняття смерті Бога, залежно від того, знаходите ви його у Геґеля, Фойербаха чи Ніцше, має не однаковий сенс. У Геґеля Раціо займає місце Бога; розгортається поступово саме людський дух; у Фоєрбаха Бог був ілюзією, що відчужувала Людину, варто цю ілюзію відкинути, і Людина усвідомить свою свободу; для Ніцше зрештою смерть Бога означає кінець метафізики, однак місце лишається порожнім, і зовсім не Людина займає місце Бога.
М.-Ж. Фой: Так, остання людина і надлюдина.
М. Фуко: Справді, в ніцшеанському сенсі терміна ми є останніми людьми, надлюдиною ж буде та, хто здолає відсутність Бога та відсутність людини в одному й тому самому акті подолання. Однак, з приводу Ніцше, можемо повернутися до вашого питання: для нього філософом є той, хто діагностує стан мислення. Втім, можна говорити про два типи філософів, той, хто відкриває нові шляхи в мисленні, як Гайдеґґер, і той, хто грає, певною мірою, роль археолога, що вивчає як простір, в якому розгортається мислення, так і умови цього мислення, спосіб його конституювання.
КОМЕНТАР ДО ТЕКСТУ
couche [пласт]
Я не маю методу, який застосовуватиму у різних ділянках, каже Фуко у 1977 році під час бесіди на тему Влада і знання. Метод взагалі не є проблемою Фуко: я пробую виявляти пласти. Є пари істина / влада [vérité / pouvoir] і знання / влада [savoir / pouvoir]. Взаємодія у кожній утворює пласти. Їх важко схопити. Жодна загальна оповідь не здатна проникнути у цей шар. Жоден інструмент не підходить. Фуко називає себе сліпим емпіриком. Я намацую, я фабрикую [je tâtonne, je fabrique].
В іншій бесіді 1977 року Влада, дивовижний звір Фуко на загальне питання про західну культуру відповідає І це питання ставите ви мені. Ви знаєте, я історик, я не філософ, який спекулює про історію світу, я не Шпенглер. І підсумовує no comment. Згодом співрозмовник питає його як він підготував свою першу книгу. Фуко відповідає як філософ, я сформувався під впливом… Ще згодом його просять розповісти як він переходив від однієї книги до іншої. Фуко: я не філософ, я не письменник. Я не пишу твори, я роблю дослідження. Одна бесіда, але різні пласти у відношенні Фуко / філософія. Він не філософ, який спекулює про, який пише твори, він філософ, який перебуває у становленні-філософом. У своїй доповіді 1978 року Аналітична філософія політики Фуко говорить роль філософії у тому, щоби робити видимим те, що ми бачимо [le rôle de la philosophie est de faire voire ce que nous voyons]. Раніше у 1966 році у бесіді Хто такий філософ? на питання якою є роль філософа Фуко відповідає філософ не має ролі у суспільстві. Його мислення не може розміститися в межах актуального руху групи. Які пласти утворювались уподовж цих десяти років? Можливо пласт між актуальним і групою. Поточний ракурс дає певне бачення групі, здебільшого це вічна пісенька про світові кризи, смерть демократії, кінець історії, занепад цивілізації тощо. У бесіді 1975 року Політика – це продовження війни іншими способами Б.-А. Леві питає Фуко чи говорить йому щось слово ‘криза’. Слово, яке часто налаштовує поточний ракурс. Філософ може зануритись у цю поточність, бачити разом з групою. Однак Фуко відповідає це просто слово, яке вказує на неспроможність інтелектуалів схопити їхнє теперішнє. Що мене смішить, це те, що є люди, які його ще використовують. Це теоретичний акомпанемент, під який виконують свої дискурсивні партії політики, економісти, філософи. Він їм допомагає принаймні хоч щось сказати про теперішнє. Криза – це вічне теперішнє [la crise, c’est perpétuel présent]. В історії не було епохи без криз. Щоразу говорити про кризу означає щоразу підсовувати солодку пігулку групі, підтримувати жевріння актуального у ній.
Якщо про кризу говорять журналісти, тоді я не сміюся, каже Фуко. Але коли про неї говорять серйозно, філософічно, ось тоді я починаю сміятися. Філософ, каже Фуко у свій лекції 1982 року Суб’єкт і влада, повинен радше формувати історичну свідомість ситуації, в якій ми живемо [conscience historique de la situation dans laquelle nous vivons], повинен уточнити тип реальності [type de réalité], з якою ми зіштовхуємось. Зрештою повинен досліджувати пласти, які формують актуальне, зробити видимим це актуальне для тих, хто його бачить. У цьому власне полягає роль другого типу філософа, який виокремив Фуко під час бесіди на тему Хто такий філософ?: … той, хто грає, певною мірою, роль археолога, що вивчає як простір, в якому розгортається мислення, так і умови цього мислення, спосіб його конституювання. Філософ, який зливається з актуальним рухом групи, є журналістом, оглядачем, коментатором тощо. Саме тому на питання Марі-Женев’єв Фой якою є роль філософа у суспільстві Фуко рішуче відповідає філософ не має ролі у суспільстві.
Однак він може пробувати брати участь у кастингу на цю роль. Бесіда з М.-Ж. Фой відбулася у 1966 році, саме тоді була опублікована книга Слова і речі, і саме після цього актуальне груп почало інтенсивно абсорбувати оголені розкопками Фуко пласти. В інтерв’ю 1983 року Що називають ‘карати’? [Qu’appell-t-on punir?] Фуко розповів про цілі книги Наглядати й карати. Передовсім, він прагнув дослідити пласти тієї системи раціональності, яка лежала в основі тогочасних каральних практик. Це потрібно було здійснити хоча б для того, щоб вказати на ті постулати, які групам варто було б переглянути для повного реформування системи кримінального права. Адже до цього актуальне груп продукувало в цьому секторі те, що Фуко називає кримінальним базіканням [bavardage criminologique]. Книга Наглядати й карати суттєво підважила традиційні уявлення про соціальну функцію покарань. Криміналісти раптом дізнались, що їхня аналітична робота була балаканиною. Однак остаточно зробити видимим те, що всі бачить щодня так і не вдалось. Фуко здивувався і навіть розчарувався, коли дізнався, що запропонований у книзі аналіз пластів карального дискурсу не зміг об’єднати навколо цієї проблематики різні групи людей. Групи втримали свій актуальний курс. Філософ не має ролі у суспільстві. Тільки ретроспективну відводять йому роль.
