Влодко Кауфман, Юлія Хомчин, Анастасія Холявка
Мистецтво – голосна частина культури.
Як писав Пауль Клее, завдання мистецтва полягає в тому, щоб робити невидиме видимим.
На “Переході 1989” цей припис буде втілено в життя – мистецтво вголос заявить про проблеми сфери культури, щоб констатувати, щоб привернути до них увагу, щоб показати, що говорити про культуру можна видимо.
Про мистецький блок Конгресу розповіли Влодко Кауфман і Юлія Хомчин.
Влодко Кауфман (к уратор ” Українського Зрізу”): Конгрес Культури відбувається не вперше в Україні і не вперше у Львові. Така акція проходила кілька разів у Любліні – це були культурологічні конгреси по дослідженню співпраці культур східних країн. Однак, останній з них, який робили пару років тому, відбувався власне в Україні, у Львові. Це було дуже гучно і після того з’явилася ініціатива Інституту стратегії культури до проведення “Переходу 1989”.
Моя участь полягає в тому, що я курую блок, який презентує сучасне мистецтво. Коли ми підбирали художників, то дивилися, щоб їхні проекти концепційно лягали в ідеї Конгресу, а саме: дослідження перебігу нашої культури за 30 років, починаючи від падіння Берлінської стіни і аж до нашого часу. Основне питання – що з нами і нашою культурою за цей час відбулося, чи вийшли ми з “совка”, чи перейшли у Європу, чи ми в умовному «коридорі», чи ми і тут, і там, чи ми ніде. Ось питання, які будуть досліджуватися на Конгресі. Є відповідні блоки із своїми кураторами, які будуть організовувати панельні дискусії з того чи іншого питання.
Проект “Український Зріз”, який, власне, й буде представлений, заснований у 2010 році та існує у формі трієнале. Він покликаний декларувати українське сучасне актуальне мистецтво за кордоном. Попередніх разів ми набирали тут художників, які на нашу думку представляють зріз українського сучасної культури і возили цей проект у Польшу.
Цьогорічний, четвертий за рахунком, “Український Зріз” ми показуємо нам. Хочемо подивитися на себе в себе. Ставимо ті ж питання: “Хто ми? Що ми? Що відбулося за останні 30 років?”, і дивимося на них через концепцію конгресу. Для якихось авторів ці питання залишаються без відповідей, а хтось робить багато спроб для їх з’ясування. Раніше, коли ми вибирали художників, то було важливо, щоб вони представляли Харків, Київ, Черкаси, Одесу, Донецьк, тобто щоб була презентація різних регіонів країни. Зараз ми такого принципу не дотримуємося, звертаємо увагу лиш на те, чи лягає робота в концепцію Конгресу.
Анастасія Холявка: Що мистецька складова дасть Конгресу? Вона є пошуком відповіді на проблеми?
В.К.: Це, радше, візуалізація проблем, які будуть досліджуватися на панелях. Вони про це говорять, а ми про це “дивимся”, ми про це “показуєм”. Це підняття тих самих проблем, але в іншому підході.
На нашу думку, через мистецтво ми проводимо своєрідну діагностику того періоду.
А.Х.: Чи передбачаєте, який вплив буде мати на учасників Конгресу цей мистецький проект?
В.К.: Як ми можемо передбачити? Проект запускається, а далі він або буде мати результат, або – ні. Важливо, що Конгрес робиться не тільки для учасників, на ньому буде багато людей, які хочуть побачити, як представники сфери культури дивляться на проблеми, чи ці проблеми, на думку експертів, надаються до вирішення.
Це як з “Українським Зрізом”. Ми показуємо, що є художники, які реагують на проблеми і реагують досить своєрідно, висувають концепти. Власне, все це ми спробуємо поєднати у просторі будинку на Площі ринок, 42, де на на всіх рівнях буде відбуватися цей проект. Ми вже підібрали десь 15 художників і довго планували, як вписати їх в максимально знищений простір того будинку, мінімально втручаючись в нього.
А.Х.: Чому мистецьку складову включено в простір Конгресу? Як гадаєте, що мистецький проект може дати учасникам Конгресу Культури?
Юлія Хомчин ( координаторка Конгресу Культури “Перехід 1989”, в.о. директора Інституту стратегії культури ): Мистецька програма Конгресу Культури “Перехід 1989” ще з самого початку, на стадії продумування його концепції та структури, розглядалась як органічна частина Конгресу. Ця складова, зокрема триєнале “Український Зріз”, є спробою дослідити й відрефлексувати проблематику Конгресу — теми переходу, ритуальності, пошуку нових форм взаємодії зі змінним і зміненим світом — засобами актуального мистецтва. Якщо обговорення дозволяють проаналізувати ці питання — розкласти все на частинки, то мистецтво може запропонувати у відповідь цілісне або ж контроверсійне бачення проблеми. Важливо, що “Український Зріз” відбувається в Україні вперше (раніше був у Польщі). І для учасників Конгресу, і для львів’ян та гостей міста це чудова нагода ознайомитися з роботами сучасних українських художників. Крім того, триєнале відкриває місту нову локацію — будівлю на площі Ринок, 42. Вперше у цьому просторі, який нещодавно передано в оренду управлінню культури департаменту розвитку Львівської міськради, відбудеться щось подібне. Інший, не менш цікавий мистецький проект у рамках Конгресу — “Обабіч”. Виставка торкається проблем сусідства, переселенців та реалій східних, прифронтових, регіонів України. Проект уже зараз можна оглянути у Lem Station.
А.Х.: Як гадаєте, чи буде мати вплив сам Конгрес на мистецьку складову, тобто, на роботу художників?
В.К.: Ну, бачите, художники у будь-якому разі переймаються. Їм або болить, або не болить.
Ті питання, які обговорюватимуться на Конгресі радше мали б вплинути на тих, хто обслуговує культурологічні процеси в країні, на Міністерство культури, на регіональних очільників культурних установ. Зрештою, вони знають про проблеми, але одні роблять вигляд, що не знають, інші – що не можуть вирішувати, а ще інші просто не хочуть їх вирішувати. Цікаво буде, щоб якісь висновки, або висліди цього Конгресу стали пропозиціями для подальшого курсу культурологічного розвитку в країні чи регіонах. Є люди, яким це цікаво, а є чиновники, які занафталінилися у тому механізмі культурологічному ще з “совкових” часів і не хочуть змінюватися. В культурі країни нині є “букет” несподіваних і непоєднуваних речей. Конгрес покликаний це трохи розрухати, натиснути на больові точки, щоб це стало відчутно для культурних установ.
Мені так здається, що в цьому важливість,
А.Х.: А щодо місця – чому старий термінал аеропорту? Мені здається, це символічно, бо аеропорт – транзитний простір, а ті питання, які будуть підійматися – це питання напрямку руху, вектору розвитку, перешкод.
В.К.: Проведення цих дискусій, панелей в старому терміналі – це для мене такий великий гепенінг, який є складовою проекту “Український Зріз”. Думаю, він ввійде в каталог з проектів “Українського Зрізу”.
Я був великим прихильником тої локації, хоча ми дуже воювали, бо там некомфортно, незручно, немає можливості для того, для іншого… А для мене важливим аргументом проведення Конгресу саме там було те, що стан некомфортності і незручності, стан очікування – це стан в якому, на мою думку, знаходиться зараз весь культурний процес. Сидіння в аеропорту, чекання того, щоб чи відлетіти, чи прилетіти, постійний гул моторів і напруга – воно все створює ауру невизначеності, яка в принципі і є в культурі.
І що ж ви хочете сидіти в комфортних умовах, на ковролінових підлогах, попивати каву і говорити про те, як нам хріново? Якщо ми сидимо в дупі, то в дупі ми це і з’ясовуємо. Інакше ми не посунемося.
Тому старий термінал.
Редакторка тексту Юлія Куліш
Фото надано Влодком Кауфманом
